Осінь щедро встеляє землю густими туманами, полум’яною ковдрою опалого листя, першими іскристими проблисками сріблястої паморозі . Зупиніться на мить! Відчуваєте, яка урочисто-прекрасна атмосфера панує навкруги? Продовжити це неймовірне відчуття і створити чудовий осінній настрій допоможе прекрасна поезія. Нехай чарівні творіння українських і російських класиків та сучасних поетів нестримним осіннім вітром ввірвуться у ваш дім і подарують листопад емоцій та незабутніх вражень.
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь,о! - та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій!
І плаче коник серед трав - нема мелодій!
***
Красива осінь вишиває клени...
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…
Над лісом стогнеш, мов над сином мати,
Що хмари люто гониш небосклоном,
Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати;
Що у щілинах диким виєш тоном
І рвеш солому із сільської хати,
Зів’яле листя гоном-перегоном
По полю котиш, – вітре мій крилатий!
Я довго пильно слухав стону твого
І знаю, чом так стогнеш ти і плачеш:
Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!
О вітре-брате! Як мене побачиш
Старим, зів’ялим, чи й по мні заплачеш,
Чи гнівно слід буття завієш мого?..
Золото беріз.
Застогнали віти,
Похилились вниз.
Листячко тріпоче,
Сумно шелестить,
Заховатись хоче,
Боязко тремтить.
Осінь йде полями,
Стелить килими.
Вже не за горами
Білий кінь зими …
Холодок повіва,
Затихає, жовтіє
На узліссі трава.
Осипаються клени,
Листя з дуба летить…
Лиш ялинка зелена
Серед лісу стоїть.
Віталій Березінський
Восени
та вминає кавуни,
ця куштує дині.
Мова мамина палка
лине з відучора:
— З’їв би, синку, огірка,
спробуй помідора.
Голос тата чую теж у кімнатній тиші:
— Що ж ти яблуко жуєш,
грушку не скінчивши?
З’їв сливок я рівно сім,
персик в роті тане…
Доки я усе не з’їм,
зима не настане!
***
Анатолій Качан
Дощова осінь
Під мелодію дощів
На прогулянку виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі,
У темниці ми були.
Та вернулися тумани, задощило в небесах, —
І ми знову у пошані,
Знов нас носять на руках…»
І прийшли тоді до згоди парасолі і плащі,
Що найбільша насолода —
Це коли ідуть дощі.
***
Микола Вороб'йов
Холод позалягав
Дерева повідчинялися
і стали прозорими.
Назбирала діброва
Осіннього жару,
Щоб не холодно жолудям було.
***
Сидір Воробкевич
Осінь
З-під неба журавлі,
Пташки замовкли у гаях,
І втихло на землі.
Вже ліс убрав багровий стрій,
Зів’ялий лист паде, —
В гостину з півночі до нас
Грізна зима іде.
Припали квіти до землі,
Туман наліг кругом,
Ще день, ще два — і вісі поля
Заснуть глибоким сном.
Лиш розгулялися вітри,
Лісами зводять шум,
На нивах стебла гнуть сухі
І ломлять, мов на глум.
У хату діточки біжать:
«Де ділася весна?
Чому вже сонечка-тепла
І радості нема?»
Вже темна осінь надійшла,
Зів’ялий лист паде,
По листю повагом до нас
Грізна зима іде.
***
Володимир Сосюра
Осінь
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В'яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.
***
Віктор Геращенко
Дихає прозора прохолода…
Верболіз закутався в туман.
З лісу, з поля, з сивого болота
Тихо підкрадається зима.
Краснобоке літечко зів’яло,
Яблуком скотилось за поріг.
Листя золоте нечутно впало
Килимом пухким до наших ніг.
На ромашках відцвіли росини,
Відсюрчали коні-стрибунці.
Перелітний птах у небі синім –
Мов сльозинка тепла на щоці.
На ланах із ранку і до ночі
Крають землю гострі лемеші.
Не зів’яло літечко, бо хоче
Залишитись у моїй душі.
Джерела:
Ми впевнені, що дітей треба змалку привчати до добра й краси. Ось що можна почитати дітям гарної осінньої днини.
Марія Пономаренко
Осінь пензлика взяла
Осінь пензлика взяла,
малювати почала,
в білокорої берізки золотила довгі кіски.
Став багряним колір чуба
в мудрого дідуся-дуба.
Дві сестрички, дві осички
стали жовті, мов лисички.
А довкруг, довкруг травиця
тихо-тихо золотиться.
Ось палахкотять калина,
горобина і шипшина.
Не вгаває щедра осінь,
а малює неба просинь.
Ще — тоненькі павутинки,
сірий дощик і хмаринки…
Пензлик біга без упину —
гарна в осені картина.
***
Осінь
Осінь на камінчику
над ставком присіла.
Мило із промінчиком
осінь говорила.
Дав промінчик осені
золотої фарби,
щоб змінила господиня
довколишні барви.
Осінь розсміялася
Радісно, щасливо:
— Трішки постараюся —
Зроблю справжнє диво!
Зараз ось розбавлю
фарбу-жовтяницю,
уділю дві краплі
зеленій травиці.
А сосні не треба —
Хай зелено буде.
Згадувати літо
будуть звірі й люди.
***
М. Тарасич
Вовк осінньою порою
Вовк осінньою порою
Примостився під сосною –
Шиє валянки вовчисько,
Бурмотить: «Зима вже близько.
Шубу теплу власну маю,
Лапи в валянки сховаю.
Ще пошию рукавиці
Вовченятам і вовчиці».
***
Г. Усач
Що на спинці в їжачка
Що несе на спинці
Спритний їжачок?
Він несе на спинці
Золотий листок.
Що несе на спинці
В дощик і сльоту?
Він несе на спинці
Осінь золоту.
***
В. Ґренджа-Донський
Зажурилась бджілка
Зажурилась бджілка...
Що робити має,
Бо у полі жовкнуть квіти,
Де медок збирає.
Де медок збирала, -
Де вона гуляла,
Там ті квіти, ясні квіти
Осінь притоптала.
І зима надійде,
Вкриє гори й доли,
Хто заплаче за квітками,
Як не тії бджоли.
***
Л. Костенко
Білочка восени
На гіллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироїжки та опеньки
Білка сушить про запас.
Так нашпилює охайно,
Так їх тулить на сосні
І міркує: а нехай-но
Ще побудуть тут мені!
Поки дні іще хороші,
Поки є іще тепло,
А як випадуть пороші,
Заберу їх у дупло.
Буде холодно на дворі,
Сніг посиплеться з дубів,
Буде в мене у коморі
Ціла в’язочка грибів!
Але білочці не спиться.
Дятел стукає: тук-тук!
Щоб не вкрала їх лисиця
Або хитрий бурундук.
***
Т. Коломієць
Вересень
У вересня щедра рука.
— Заходьте! — він з двору гука.
І яблука трусить з гілок,
І сипле в портфелі сливок,
Солодкий зрива виноград —
І кожен з нас вересню рад.
Бо щедра, ой щедра рука
У вересня-садівника.
***
В. Бондаренко
Жовтень
Співає вітер-бандурист,
Луна мелодія осіння,
З дерев спадає жовтий лист,
Вкрива дерев коріння.
Пливуть лебідками хмарки,
Небес палітра синя,
Акордом хлюпають ставки,
Літає павутиння.
***
А. Житкевич
Листопад
Осінь, осінь, листопад,
Жовте листя стелить сад,
За моря в краї далекі
Відлетіли вже лелеки.
Хмари небо затягли,
Вітер віє з-за гори,
Ходить осінь листопадом,
Жовте листя стелить садом.
***
Д. Павличко
Осінь
Небеса прозорі,
Мов глибінь ріки.
Падають, як зорі,
З явора листки.
А над полем нитка
Дзвонить, як струна,
Зажурилась квітка –
Чує сніг вона…
***
Джерела: http://posnayko.com.ua/reader/knizhnaya-polka/osennie-stihotvoreniya/lystopad-zhytkevych-1008.html
https://pustunchik.ua/ua/online-school/literature/virshi-pro-osin-dlia-ditei
***
Руки мерзнут в ноябре:
Холод, ветер на дворе,
Осень поздняя несет
Первый снег и первый лед.
Осень достала краски,
Ей много покрасить нужно:
Листья – желтым и красным,
Серым – небо и лужи.
Дождь льет с самого утра,
Льет как будто из ведра,
И как крупные цветы
Распускаются зонты.
Все звено примчалось в сад,
Прибежала Шурочка.
Шурочка, Шурочка…
Шелестит о ней одной:
Шурочка, Шурочка…
Подошла к учителю:
— Хорошо идут дела!
(Я тружусь, учтите, мол,
Похвалите Шурочку,
Шурочку, Шурочку…)
Это Шуре все равно,
Только бы отметили,
В классе ли, в газете ли,
Шурочку, Шурочку…
Утопает в листьях сад,
Листья грустно шелестят:
Шурочка, Шурочка…
И рамы зимние закрыли,
А он живой, он жив пока,
Жужжит в окне,
Расправив крылья…
И я зову на помощь маму:
-Там жук живой!
Раскроем раму!
Листья сыплются дождём,
Под ногами шелестят
И летят… летят… летят…
С паучками в серединке,
И высоко от земли
Пролетели журавли.
Улетает наше лето.
****
А. Балонский
В ЛЕСУ
Кружат листья над дорожкой.
Лес прозрачен и багрян…
Хорошо бродить с лукошком
Вдоль опушек и полян!
Слышен шорох золотой.
Пахнет влажными грибами,
Пахнет свежестью лесной.
Вдалеке блестит река.
Расстелила на полянах
Осень жёлтые шелка.
В чащу ельника проник.
Хорошо у влажных ёлок
Снять упругий боровик!
Алым вспыхнули огнём…
Сколько рыжиков, опёнок
За день в роще наберём!
Краше этой нет поры…
И в лукошках мы уносим
Леса щедрые дары.
В ноябре лесные звери
Закрывают в норках двери.
Бурый мишка до весны
Будет спать и видеть сны.
Полетели в небе птицы.
Что им дома не сидится?
Просит их сентябрь: «На юге
Спрячьтесь вы от зимней вьюги».
Нам октябрь принёс подарки:
Расписал сады и парки,
Стали листья словно в сказке.
Где же взял он столько краски?
Листочки танцуют, листочки кружатся
И ярким ковром мне под ноги ложатся.
Как будто ужасно они занятые,
Зелёные, красные и золотые…
Листья кленовые, листья дубовые,
Пурпурные, алые, даже бордовые…
Бросаюсь я листьями вверх наугад —
Я тоже устроить могу листопад!
Жёлтый клён глядится в озеро,
Просыпаясь на заре.
За ночь землю подморозило,
Весь орешник в серебре.
Веткой сломанной прижат.
На его озябшей кожице
Капли светлые дрожат.
В чутко дремлющем бору
Бродят лоси осторожные,
Гложут горькую кору.
Кончается лето,
Кончается лето!
И солнце не светит,
А прячется где-то.
И дождь-первоклассник,
Робея немножко,
В косую линейку
Линует окошко.
ОСЕНЬ
Берёзы косы расплели,
Руками клёны хлопали,
Ветра холодные пришли,
И тополи затопали.
Осины задрожали,
Дубы, огромные всегда,
Как будто меньше стали.
Поникло. Пожелтело.
Лишь ёлочка пригожая
К зиме похорошела
****
О. Высотская
ОСЕНЬ
Осенние денечки,
В саду большие лужи.
Последние листочки
Холодный ветер кружит.
Вон листочки красные.
Соберем в кошелку
Мы листочки разные!
Скажет мама нам «спасибо»!
З. Александрова
В ШКОЛУ
Листья желтые летят,
День стоит веселый.
Провожает детский сад
Ребятишек в школу.
Улетают птицы.
– Вы идете в первый раз,
В первый класс учиться.
На пустой террасе.
Наш веселый детский сад
Вспоминайте в классе.
Речку в дальнем поле.
Мы ведь тоже через год
Будем с вами в школе.
Высохли цветы,
И глядят уныло
Голые кусты.
Вянет и желтеет
Травка на лугах,
Только зеленеет
Озимь на полях.
Туча небо кроет,
Солнце не блестит,
Ветер в поле воет,
Дождик моросит.
Зашумели воды
Быстрого ручья,
Птички улетели
В теплые края.
Он прибран засветло и пуст.
И оголенный, как метелка,
Забитый грязью у проселка,
Обдутый изморозью золкой,
Дрожит, свистит лозовый куст.
Источник: http://www.pravmir.ru/stixi-pro-osen/
***
Приятна мне твоя прощальная краса —
Люблю я пышное природы увяданье,
В багрец и в золото одетые леса,
В их сенях ветра шум и свежее дыханье,
И мглой волнистою покрыты небеса,
И редкий солнца луч, и первые морозы,
И отдаленные седой зимы угрозы.
Последние листы с нагих своих ветвей;
Дохнул осенний хлад – дорога промерзает.
Журча еще бежит за мельницу ручей,
Но пруд уже застыл; сосед мой поспешает
В отъезжие поля с охотою своей,
И страждут озими от бешеной забавы,
И будит лай собак уснувшие дубравы.
Уж реже солнышко блистало,
Короче становился день,
Лесов таинственная сень
С печальным шумом обнажалась.
Ложился на поля туман,
Гусей крикливых караван
Тянулся к югу: приближалась
Довольно скучная пора;
Стоял ноябрь уж у двора.
Тучи без конца,
Дождик так и льется,
Лужи у крыльца…
Чахлая рябина
Мокнет под окном,
Смотрит деревушка
Сереньким пятном.
Что ты рано в гости,
Осень, к нам пришла?
Еще просит сердце
Света и тепла!..
Осень наступила.
На полях и в рощах
Пусто и уныло.
Стали дни короче,
Солнышка не видно,
Темны, темны ночи.
Высохли цветы,
И глядят уныло
Голые кусты.
Травка на лугах,
Только зеленеет
Озимь на полях.
Солнце не блестит,
Ветер в поле воет,
Дождик моросит..
Быстрого ручья,
Птички улетели
В теплые края.
Лиловый, золотой, багряный,
Веселой, пестрою стеной
Стоит над светлою поляной.
Блестят в лазури голубой,
Как вышки, елочки темнеют,
А между кленами синеют
То там, то здесь в листве сквозной
Просветы в небо, что оконца.
Лес пахнет дубом и сосной,
За лето высох он от солнца,
И Осень тихою вдовой
Вступает в пестрый терем свой…
И красная подводная трава.
Обрывы скал. Вот ночь, и мы идем
На темный берег. В море — летаргия
Во всем великом таинстве своем.
Туманный блеск…» Ни неба, ни земли.
Лишь звездный блеск висит под нами — в мутной
Бездонно-фосфорической пыли.
Всем открытый для обзора.
Просеки лесных дорог,
Заглядевшихся в озера.
Залы, залы, залы, залы
Вязов, ясеней, осин
В позолоте небывалой.
Как венец на новобрачной.
Лик березы — под фатой
Подвенечной и прозрачной.
Под листвой в канавах, ямах.
В желтых кленах флигеля,
Словно в золоченых рамах.
На заре стоят попарно,
И закат на их коре
Оставляет след янтарный.
Чтоб не стало всем известно:
Так бушует, что ни шаг,
Под ногами лист древесный.
Эхо у крутого спуска
И зари вишневый клей
Застывает в виде сгустка.
Старых книг, одежд, оружья,
Где сокровищ каталог
Перелистывает стужа.
Лес обнажился, поля опустели,
Грустную думу наводит она.
“Скучно нам слушать осеннюю вьюгу,
Тучные зерна купая в пыли!
Всякой пролетной прожорливой птицы,
Где же наш пахарь? чего еще ждет?
Или недружно цвели-колосились?
В нас налилось и созрело зерно.
Чтобы нас ветер осенний развеял?..”
– Вашему пахарю моченьки нет.
Да не по силам работу затеял.
Червь ему сердце больное сосет,
Высохли в щепку, повисли, как плети.
Что заунывную песню певал,
Пахарь задумчиво шел полосою.
Стаю туч на край небес.
Ель надломленная стонет,
Глухо шепчет темный лес.
На ручей, рябой и пестрый,
За листком летит листок,
И струей, сухой и острой;
Набегает холодок.
Полумрак на все ложится,
Налетев со всех сторон,
С криком в воздухе кружится
Стая галок и ворон...
Птицы улетели.
За окном с утра шуршат
Жёлтые метели.
Под ногами первый лёд
Крошится, ломается.
Воробей в саду вздохнёт,
А запеть –
Стесняется.
Стали дни холоднее,
И от птичьего крика
В сердце стало грустнее.
Прочь, за синее море.
Все деревья блистают
В разноцветном уборе.
Нет в цветах благовонья.
Скоро Осень проснется
И заплачет спросонья.
Влажную землю в лесу…
Смело топчу я ногой
Вешнюю леса красу.
Любо в лесу мне бежать,
Слышать, как сучья трещат,
Листья ногой загребать!
Лес с себя тайну совлек:
Сорван последний орех,
Свянул последний цветок;
Грудой кудрявых груздей;
Около пня не висит
Пурпур брусничных кистей;
Ночи мороз, и сквозь лес
Холодно как-то глядит
Ясность прозрачных небес…
Смерть стелет жатву свою…
Только я весел душой
И, как безумный, пою!
Ранний подснежник я рвал;
Вплоть до осенних цветов
Каждый цветок я встречал.
Что ей сказали они –
Вспомню я, счастьем дыша,
В зимние ночи и дни!
Смерть стелет жатву свою!
Только я весел душой –
И, как безумный, пою!
“Всё гибнет, всё гибнет! Ты черен и гол,
О лес наш родимый, конец твой пришел!”
Под темной лазурью суровых небес
Его спеленали могучие сны,
И зреет в нем сила для новой весны.
И свежесть мягкая зазеленевших трав,
И листьев молодых душистые побеги
По ветвям трепетным проснувшихся дубрав,
И дня роскошное и теплое сиянье,
И ярких красок нежное слиянье!
Но сердцу ближе вы, осенние отливы,
Когда усталый лес на почву сжатой нивы
Свевает с шепотом пожолклые листы,
А солнце позднее с пустынной высоты,
Унынья светлого исполнено, взирает…
Так память мирная безмолвно озаряет
И счастье прошлое и прошлые мечты.
Он прибран засветло и пуст.
И оголенный, как метелка,
Забитый грязью у проселка,
Обдутый изморозью золкой,
Дрожит, свистит лозовый куст.
Зашумела у опушек
Ярко-жёлтая листва.
Птиц не слышно. Треснет мелкий
Обломившийся сучок,
И, хвостом мелькая, белка
Лёгкий делает прыжок.
Стала ель в лесу заметней,
Бережёт густую тень.
Подосиновик последний
Сдвинул шапку набекрень.
Разносит нити ясных дней
И под окном у селянина
Далекий благовест слышней,
Дыханья близкого зимы,
А голос лета прожитого
Яснее понимаем мы.
Короткая, но дивная пора —
Весь день стоит как бы хрустальный,
И лучезарны вечера…
Пустеет воздух, птиц не слышно боле,
Но далеко еще до первых зимних бурь
И льется чистая и теплая лазурь
На отдыхающее поле…
От воды туман и сырость.
Колесом за сини горы
Солнце тихое скатилось.
Дремлет взрытая дорога.
Ей сегодня примечталось,
Что совсем-совсем немного
Ждать зимы седой осталось…
Комментариев нет:
Отправить комментарий