«Зима - немов античний храм…» Вірші українських поетів про зиму

 Шевченко Т.

***
Реве, свище завірюха, 
По лісу завило, 
Як те море, біле поле 
Снігом покотилось. 


Франко І.

***
Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні, 
Міріадами летять
Ті метелики холодні.

Одностайні, мов жура,
Зимні, мов лихая доля,
Присипають все життя,
Всю красу лугів і поля.

Білий килим забуття,
Одубіння, отупіння
Все покрив, стискає все
До найглибшого коріння.

Сипле, сипле сніг,

Килим важче налягає...
Молодий огонь в душі
Меркне, слабне, погасає. 

***
З Новим роком, браття милі, 
В новім щастю, в новій силі 
Радісно вітаю вас 
І бажаю, щоб в здоров’ю, 

В мирі, з братньою любов’ю, 
Відтепер ішов нам час. 
Щирій праці Бог поможе! 
Дай вам Боже все, що гоже! 

Українка Л.

***
- Мамо, іде вже зима,
снігом травицю вкриває,
в гаю пташок вже нема...
Мамо, чи кожна пташина
в вирій на зиму літає? -
в мами спитала дитина.
- Ні, не кожна, - одказує мати, -
онде, бачиш, пташина сивенька
скаче швидко отам біля хати?
Ще зосталась пташина маленька!

- Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?
- Не боїться морозу вона,
не покине країни рідної,
не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна.

- Мамо! Ті сиві пташки
сміливі, певне, ще й дуже,
чи то безпечні такі, -
чуєш, цвірінькають так,
десь їм про зиму байдуже!
Бач - розцвірінькались як!

- Не байдуже тій пташці, мій синку,
мусить пташка малесенька дбати,
де б водиці дістати краплинку,
де б під снігом поживку шукати.

- Нащо ж співає? Чудна!
Краще б шукала зерна!
- Спів пташині потіха одна, -
хоч голодна, співа веселенько,
розважає пташине серденько,
жде, що знову прилине весна!

Костенко Л.
***
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
Їй, певно, сняться повні жмені груш.

Їй сняться хмари і липневі грози,
Чиясь душа, прозора, при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.

Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.

І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
Все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде... 

Сосюра В. 
***
Сніжинки, надворі сніжинки 
роями летять до вікна. 

Смієшся ти ніжно і дзвінко, 
така загоріла й міцна.

Тобою кімната розквітла, 
такою ще ти не була.
Бо стільки ти щастя і світла 
від моря мені принесла.

Дивлюся в зіниці прозорі
і в них не находжу я дна. 
Сніжинки, сніжинки надворі, 
а в серці моєму весна.

***
Замела ніжні квіти зима,
І умерли під снігом вони. 
Інші квіти в диханні весни 
Розцвітуть, але тих вже нема.

Одспівали в садах солов'ї, 
Дням минулим нема вороття. 
І хвилини прожиті мої 
Замітають сніги забуття.

Знаю, там десь моря темноти... 
Але все, що любив я, чим жив,
Моє щастя, і ніжність, 
І гнів я у пісні б хотів зберегти.

Сінгаївський П.
Ялинка
Дей поділись заметілі 
Із морозами й вітрами, 
Лиш тумани сніжно-білі 
Ходять-бродять вечорами.
Понад лугом, понад ланом, 
Біля тину, біля хати... 
А ялинка за туманом - 
Як ведмедик волохатий. 
Ніби вибігла із гаю 
Й зупинилась на узгір'ї - 
І чекає-виглядає, 
Чи не йдуть за нею звірі. 

Симоненко В.
***
Зимовий вечір,
Закуривши люльку,
Розсипав зорі,
Неначе іскри,
Пустив хмарки,
Мов кільця диму,
І, проскрипівши чобітьми,
Шепнув морозам,
Щоб готували вікна,
Ліси вбирали
У білий ній
Та готували 
Йому постіль.

З вікна
Синиця в шибку вдарила крильми.
Годинник став. Сіріють німо стіни.
Над сизим смутком ранньої зими
Принишкли хмари, мов копиці сіна.
Пливе печаль. Біліють смолоскипи
Грайливо пофарбованих ялин - 
Вони стоять, немов у червні липи,
Забрівши в сивий і густий полин.

Полин снігів повзе до видноколу,
Лоскоче обрій запахом гірким.
Лапаті, білі і колючі бджоли
Неквапно кружеляють понад ним... 

***
Берези, в снігу занімілі, 
Іній на вітах слізьми, 
Про що ви мрієте, білі? 
- Про сонце мріємо ми… 

Дуби в крижаній кольчузі, 
Одягнуті в сиві шовки, 
Про що замислились, друзі? 
- Про сонце наші думки… 

Вітри із морозяним шпаром, 
Куди вас несуть чорти, 
Чого галасуєте даром? 
- Хочемо сонце знайти… 

Очі, наповнені горем, 
Очі сумні мої, 
Чому ви блукаєте зором? 
- Хочем побачить її… 

Серце, недавно кволе, 
Муко моя мала, 
Чому щемиш, як ніколи? 
- Хочу її тепла… 

Розуме мій байдужий, 
Вируч мене хоч ти - 
Над чим ти думаєш, друже? 
- Хочу надію знайти…

Рильський М.
***
Хай сніг іде холодний та лапатий, 
Засипле поле і на гай спаде, 
Нехай стежки закидає круг хати 
І білу тишу в хату приведе!

Шумлять кругом і вороги, і друзі, 
І в душу лізуть рідні і чужі, - 
Та я в своїй незрозумілій тузі 
Од їх усіх по другий бік межі.

Хай спіг іде холодний та лапатий,
Од Друзів і врагів завіє путь.
Нехай стежки закидає круг хати,
Хай дасть мені - хай дасть мені заснуть.

Зимовий день
Зимовий день. Плигають між скиртами 
Та ожередами, закутаними в сніг, 
Жовтобрюшки хапливими гуртками, 
І горобці про щось пищать до їх.

Припудрились тополі старосвітські, 
Галки блищать на голубому тлі, - 
І постать сірої приблуди-кицьки 
Скрадає щось, припавши до землі.

Зимові свята
Вже перший сніг кружляє над землею.
І тихо падає. Уже вода
Замерзла на озерах. Опада
Останнє листя і яснить алею.
Останній сніг, там бурий, там блакитний,
Іще лежить в окопах і ярах,
Ще в пам’яті метелиць білий жах,
Ще сонце спить.

Білі мухи
Білі мухи налетіли, -
Все подвір'я стало біле. 
Не злічити білих мух, 
Що летять, неначе пух.
- Галю, Петрику, Кіндрате, 
Годі, ледарі, вам спати! - 
І побігли до санчат 
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху, 
Щоб впіймати білу муху, 
А санчата їм усім 
Змайстрував старий Максим.

Павличко Д.
***
Яблуні в інеї - ніби сніжинки-велетні, 
В мільярди разів побільшені атоми. 
Виїжджає з-за овиду на полотна постелені 
Армія сонця незчисленними автами.

Сади, наче хмари, на прожектори настромлені, 
Піднімаються вгору, в небо хмураве. 
Попереду сонця списаті промені, 
А позаду - стовпи снігової куряви.

***
Так радісно, що сніг пішов! 
Дух незбагненний носить мною - 
То тішиться селянська кров 
Накритою озиминою.

Так сніг пішов, аж день осліп, 
Та бачу я в надії добрій: 
Той сніг - немов до неба сніп, 
Колосся, схилене за обрій.

***
Сніг і сонце. Золоті цимбали. 
Вічності дихання молоде.
Гей, міщани, все, що ви придбали, 
Прахом розлетиться й пропаде.

А поет, що, ніби кущ калини, 
Кетяг серця виніс над замет, 
Молодості цвітом перелине 
У віки майбутні, - лиш поет!

***
Летять по полю білі коні - 
Вітрів січневих табуни. 
Стоїть мороз на підвіконні 
І на шибках малює сни.

А що, скажіть, коли не сон це - 
Розкішні пальми з тих сторін, 
Де в тім'я б'є жорстоке сонце, 
Де не бував ніколи він?

***
Зима, немов античний храм 
Упала і лежить в руїні. 
Залишені воді й вітрам, 
Стовпи скришилися камінні.

Уламки снігу навкруги - 
Поколоті долівок брили. 
Поволі топляться боги, 
Що діти їх колись ліпили...

***
Вся земля - неначе дно 
Склянки з тьмою... Вітер стих... 
Грає темінь, як вино,
Іскрами сніжин дрібних.

Осідає чорна ніч 
Білим снігом на хати. 
Осідає - дивна річ - 
Білина із чорноти.

***
Вечір. У зорях безлистий ліс.
Хати попід лісом заметами здрібнені.
Падає груддя снігове з беріз,
Мов поблискують крилами птахи срібні.

Задивився в долину села гомінку 
Місяць, що повен золотої ліні. 
Він лежить і гойдається в гамаку 
Високовольтної лінії.

***
В лісі, наче проділ, біла путь.
Сніг і сонце - празник чистоти.
Ти сніжинкою хотіла буть - 
Впасти й не розбиться з висоти.

Сніг на віях. Правда і брехня. 
Мить, що потім мрією стає. 
Сніг, сніжок, сніжечок, сніженя, 
Сніженятко, сніженяточко моє.


Олійник Б.
Біла мелодія
Глянув: лелечко, лілії!
Світ мій в білому-білому.
Я в сні? Ні-таки, ні-таки ж!

Ліг сніг... Срібною ниткою
В'ється тиша між вільхами,
Пахне юною вільгістю,
Пахне чистою вільгістю,
Пахне... вічністю... даль.

Небо - вигнутим дзеркалом.
Зорі тонко подзенькують.
«Дзінь-дзінь», - дзвінко подзенькують,
Мов на люстрі кришталь.

Я один, а тільки тіні бігають,
Сам-один у цій біблейській білості,
Тільки іній невагомо скапує,
Хтось плече моє торкає лапкою.
Хто ж це так голубить лапки лапкою?
Озираюсь - тільки тінь.

Тільки тінь біла біло бігає.
Скік на гілку голубою білкою.
Скік на гілку.
Да скік із гілки...
Гілка в гілку. І я один.

Тільки вітер вміло вимуровує
У заметах замок зачарований.
Там живуть казкові феї в білому,
Вийшла, глянула на мене з лоджії.

Я спинився, наче заворожений...
Десь розтала за туманами лоджія,
Тільки віхола та біла мелодія...
Тільки сніг та біла мелодія...
Біла-біла... І я - один.

Лепкий Б.
Зимою
Сипле, сипле сніг,
Криє переліг,
Білим килимом лягає
Аж під наш поріг.
Легкий білий пух,
Наче той кожух,
Криє землю, щоб не знала
Стужі й завірюх.
Тишина кругом.
Спи спокійним сном,
Заки збудешся весною
З рутяним вінком. 

Малишко А.
***
Морози б'ють важкі свої копита 
Останніми походами впівсвіта; 
Останній подих рудуватих криг 
Рожевим ранком звівся і застиг, 
Пташок зимовий піднімає крила 
І відлітає. І стежина мила 
Снігів останніх замети круті 
Кладе собі в долоні в самоті. 
Русявий день гаптує сни світанню. 
Принось, мій добрий, сонце і кришталь,
Лиш не принось мені весну останню, 
Бо ще не ніч. Не вечір. Тільки даль.

***
Не боячись зими-напасті, 
Повільно ходять у дворі 
Ранкові зорі червонясті, 
Червоногруді снігурі.

І їхні крилечка вишневі 
Важку розпушують югу. 
Ні, ні, то ходять сни рожеві 
По мармуровому снігу...

Снігові мелодії
Сніги, сніги на чорних килимах 
Осіннього роздолу. 
Налетіли Білоголові вершники зими, 
Насипали синиць і синіх див.

Зіткали пурпур снігурам на груди, 
І, стомлені, на серце прилягли, 
І забриніли білими смичками.

Бриніть і війте, колисайте сни, 
Сніги мої, зимовії предтечі, 
Та лиш не збийте перший цвіт весни 
Розбійним свистом дикої хуртечі!

***
Сперечався з сонцем сніг,
Вкривши в полі сто доріг:
- Щось-то в небі в тебе сухо,
Ані дощ, ані роса...
Як пошлю я завірюху, ї
Як покрию небеса!
Сам кошлатий, бородатий,
Ходить, сіє заметіль,
Ані з хати, ні до хати,
Ані в школу, ні в артіль.
Сонце виплинуло вище,
Іскри крешуть у лице.
- Ах ти, снігу-хвастунище, -
Я тебе провчу за це!
Як метне огнені ружі,
Як заблиска в три сліди, -
з снігової бороди.
Він у поле - сонце коле,
Він у ліс - гарячий спис,
Він в комірку біля школи
Шусть - зігнувся і поліз.
Ми бігом туди з урока,
Бачим: сніг, - то й ми мовчок.
Почорнілий, одинокий,
Як холодний їжачок.

***
Ще сніг мете в могутнім колиханні 
Дубів крислатих, сивого крайнеба 
Й земного лова.
Ще гривастий кінь, 
Ще білий кінь, поводдя попустивши, 
Летить в степи; і вже йому в очах 
Відблискують хати, річки й дерева, 
І хлопчаки, й синиці молоді, 
Й душа моя, у кригу не закута, 
Мов березнева гілка в заметіль, 
Налита соку й пружного чекання.


Нехода І.
Пісня про ялинку 

Цвіте, горить, красується 
Ялинка лісова.... 
Стрибає сірий заїнько 
І пісеньку співа: 
- Ялинка, ялинка 
У лісі росла, 
Ти щастя і радість 
Усім принесла. 


Олесь О.
Ой не сійтесь, сніги
Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні, 
Не губіть ви останньої слави: 
Гріє здалека землю усмішка весни, 
Пробиваються проліски, трави.

Не злякать вам нікого, холодні сніги, 
Бо розтопче вас сонце блискуче.
І нечуваний сміх залуна навкруги, 
Як тікати ви будете з кручі.

Снігурі
Звідкіль налетіли
Стоголосим табуном
І розсипалися в полі
Над розсипаним зерном.

Заспівали, задзвеніли,
Мов заграли кобзарі...
Де взялась весела зграя,
Жарогрудні снігурі.

Ось вони на сніг упали
І розквітли, як квітки...
На горах мак рожевий
Так заквітчує грядки.

Нагло враз табун крилатий
Небезпечне щось зачув.
Вгору знявся, й дуб гіллястий
В кущ троянди обернувсь.

Що хвилина - і, як в казці,
Враз осипались квітками
І за вітром над снігами
Полетіли снігурі. 

Снігу, ой снігу якого!
Снігу, ой снігу якого!
В білих снігах потонули
Гори, степи і долини...
Наче чекаючи любого гостя якогось,
Радий господар
Свитку свою розіслав по дорозі, 
Свитку свою з найбілішої вовни, 
Свитку свою, не надівану й разу. 
Наче тут паслися гуси уранці, 
Скублись, кричали 
І пух свій розкидали білий.
Наче тут віяли тихо вітри, 
Віяли тихо й несли 
Хвилі вишневого цвіту.

Ялинка
Раз я взувся в чобітки, 
Одягнувся в кожушинку, 
Сам запрігся в саночки 
І поїхав по ялинку. 

Ледве я зрубати встиг, 
Ледве став ялинку брати, 
А на мене зайчик - плиг! 
Став ялинку віднімати. 

Я-сюди, а він - туди... 
«Не віддам, - кричить, - нізащо! 
Ти ялинку посади, 
А тоді рубай, ледащо! 

Не пущу, і не проси! 
І цяцьками можно гратись: 
Порубаєте ліси - 
Ніде буде і сховатись. 

А у лісі срізь вовки, 
І ведміді, і лисиці, 
І ворони, і граки, 
І розбійниці-синиці». 

Страшно стало... «Ой, пусти! 
Не держи мене за поли! 
Бідний зайчику, прости, - 
Я не буду більш ніколи!». 

Низько, низько я зігнувсь, 
І ще нижче скинув шапку... 
Зайчик весело всміхнувсь 
І подав сіреньку лапку. 

Павличко Д.

***
Яблуні в інеї - ніби сніжинки-велетні, 
В мільярди разів побільшені атоми. 
Виїжджає з-за овиду на полотна постелені 
Армія сонця незчисленними автами.

Сади, наче хмари, на прожектори настромлені, 
Піднімаються вгору, в небо хмураве. 
Попереду сонця списаті промені, 
А позаду - стовпи снігової куряви.

***
Так радісно, що сніг пішов! 
Дух незбагненний носить мною - 
То тішиться селянська кров 
Накритою озиминою.

Так сніг пішов, аж день осліп, 
Та бачу я в надії добрій: 
Той сніг - немов до неба сніп, 
Колосся, схилене за обрій.

***
Сніг і сонце. Золоті цимбали. 
Вічності дихання молоде.
Гей, міщани, все, що ви придбали, 
Прахом розлетиться й пропаде.

А поет, що, ніби кущ калини, 
Кетяг серця виніс над замет, 
Молодості цвітом перелине 
У віки майбутні, - лиш поет!

***
Летять по полю білі коні - 
Вітрів січневих табуни. 
Стоїть мороз на підвіконні 
І на шибках малює сни.

А що, скажіть, коли не сон це - 
Розкішні пальми з тих сторін, 
Де в тім'я б'є жорстоке сонце, 
Де не бував ніколи він?

***
Зима, немов античний храм 
Упала і лежить в руїні. 
Залишені воді й вітрам, 
Стовпи скришилися камінні.

Уламки снігу навкруги - 
Поколоті долівок брили. 
Поволі топляться боги, 
Що діти їх колись ліпили...

***
Вся земля - неначе дно 
Склянки з тьмою... Вітер стих... 
Грає темінь, як вино,
Іскрами сніжин дрібних.

Осідає чорна ніч 
Білим снігом на хати. 
Осідає - дивна річ - 
Білина із чорноти.

***
Вечір. У зорях безлистий ліс.
Хати попід лісом заметами здрібнені.
Падає груддя снігове з беріз,
Мов поблискують крилами птахи срібні.

Задивився в долину села гомінку 
Місяць, що повен золотої ліні. 
Він лежить і гойдається в гамаку 
Високовольтної лінії.

***
В лісі, наче проділ, біла путь.
Сніг і сонце - празник чистоти.
Ти сніжинкою хотіла буть - 
Впасти й не розбиться з висоти.

Сніг на віях. Правда і брехня. 
Мить, що потім мрією стає. 
Сніг, сніжок, сніжечок, сніженя, 
Сніженятко, сніженяточко моє.

Джерело:

http://www.bizslovo.org/content/index.php/biblioteka/167-poeziya/903-noviy-rik.html

Читати ще: "Дорога біла стелеться"... Зимові вірші для дітей: https://bookwoed.blogspot.com/2017/12/blog-post_14.html