Марійка Підгірянка
ЗИМОВИМ
ШЛЯХОМ
І верби в снігових шапках.
Темніє кучерява груша,
Кидає синю тінь на шлях.
І тиша. Сонно сунуть сани...
Дзвіночок раптом: тень-телень
І знову тиша...
Тоне, тоне
У срібній ночі білий день.
ВЕЧІР
ІДЕ
За білою горою,
А вечір зорі ниже
Ниткою золотою.
На льоду іскри креше,
На снігу світить зорі,
На вікнах квіти пише.
По стінах, по помості -
Так тихо, так привітно
Йде вечір до нас в гості.
Що за гра?
Ліпить бабу
Дітвора!
Снігова,
Біла в баби
Голова.
Горб на спині
І ломака
Он яка!
З картоплини,
Рот у баби
З буряка!
СИПЛЕ
СНІГ
Мов метелики сріблисті,
Ті сніжинки, білі, чисті,
Тихо стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Тихо, легко і спроквола
Покриває все довкола, -
Ні стежок, ані доріг...
Сипле, сипле, сипле сніг.
Вже присипав доли, гори,
Вже весь світ, мов біле море,
Біле море без доріг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
МОРОЗ
По широкій оборі,
Ще й по горах-дібровах —
У чоботях пухових.
З бородою до колін.
Біла шапка на чубі.
Ходить лютий, сердитий,
Хоче когось вкусити.
Микола
Вінграновський
А в Неквапоньок — свої:
Йшли Неквапи-непоквапи
Зимувати у гаї.
А гаї весна любила,
А гаї були при ній,
І весна їм ноги мила,
І метеличок бринів.
Йшли Неквапи-непоквапи,
Мабуть, і недовго йшли,
Але ж бачать: жовті шати
Вже гаї собі вдягли.
Що робити, як не мати —
Літа й осені нема!
Бігли-бігли Непоквапи —
На гаях уже зима.
І Неквапа білолапа,
І Неквапоньки — у сни…
Нащо квапитись Неквапам
Через зиму до весни?
1968
Синичко, синичко
— Синичко, синичко,
А де твоя спідничка,
І ти на морозі
Ходиш в босій нозі?
— Була на весіллі,
Була й на похміллі,
І моя спідничка
Там, де й черевички.
— Сороко, сороко,
А де твоя сорочка,
Що ти на сніжини
Та без сорочини?
— Була на хрестинах,
Ще й на іменинах.
Мені ті хрестини,
Що без сорочини.
— Синичко-сороко,
А де ж ваше око,
Що ні спідничини,
Ані сорочини?
1968
Куди тобі, сонечко?
— Куди тобі, сонечко?
— До зими.
— Ось моє віконечко!
— Підвези.
— Де ж ті везли-везлики,
Як нема?
Везлики-замерзлики
Край вікна!
— Що ж мені робитоньки?
Я пішло.
На затоки й витоки,
Де було.
Там я і сидітиму
На горі,
На морозі грітиму
Снігурів!
1968
Іде кіт через лід
Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Коли чує він: зима
Його біла підзива.
— Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?
— Бо я чорний, — каже кіт, —
Я лишаю чорний слід.
Коли ж біла ти сама,
То білій тут дотемна.
І пішов кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!
1969
Григорій
Фалькович
МИ
СЬОГОДНІ - СНІГОПАДИ
У снігу – дахи і сходи.
Небо – дзвінко-молоде.
Ми сьогодні – снігоходи:
Ті, хто вулицями йде.
Навпрошки і по стежках.
Ми сьогодні – снігокати:
І на лижах, й на санках.
Збігти й задом наперед.
Ми сьогодні – снігопади:
Всі, хто падає в замет.
Не хурделить, не мете.
Крізь заплющені повіки:
Сонце – теплозолоте.
Леонід
Глібов
Наша білогрудочко,
Не верти хвостом,
А труси тихесенько,
Рівненько, гладесенько
Срібненьким сніжком.
Ми повибігаємо,
Снігу накачаємо
Купу за садком.
Бабу здоровенную,
Уночі страшенную,
Зліпимо гуртом.
Зробим очі чорнії,
Рот і ніс червонії,
Буде, як мара.
День і ніч стоятиме,
Вовка проганятиме
Від свого двора.
Василь
Діденко
білі сіються сніжки...
Буде хата волохатою,
буде тин — самі ріжки.
білі вихори здійма.
Та ніхто із нас не журиться.
Здрастуй, зимонько-зима!
що злітає над саньми,
ждали ми зими врочистої,
срібнобрової зими.
Микола
Вороний
Вродились ми з води;
Легенькі, як пушиночки,
Спустилися сюди.
Від подиху зими,
І весело крутилися
Метелицею ми.
Як дітоньки малі.
І липнемо до матінки —
До любої землі.
Холодна і суха,
Бо дуже змерзла бідная
Вона без кожуха.
Устелимо сніжком.
Мов ковдрою, накриємо
Легесеньким пушком.
Вона спочине в сні,
Щоб зеленню пахучою
Прибратись навесні.
Був добрий урожай,—
То й долі променистої
Зазнає рідний край!
Вадим
Скомаровський
Сиве плетиво гілок.
Спробуй зразу відгадати,
Де тут в’яз, а де дубок.
Де черешенька мала?
Все зима запорошила,
Запушила, замела.
Як сестрички в сповитку.
Біла віхола хустинки
Їм зіткала нашвидку.
В платті з ніжних пелюсток.
Замість бантика у неї —
З клена зірваний листок.
Дмитро
Павличко
Швидко я знайшла ключі,
Відчинила, і до хати
Зайченя зайшло вухате.
Каже: «Заночуй мене!
Бо надворі завірюха
І мороз хапа за вуха!»
Батьків я взяла кожух,
Вкрила зайця з ніг до вух
І гадала, що гульвісу
Вранці одведу до лісу.
Зайченяти вже нема.
Чи запізно я збудилась,
Чи зайча мені приснилось?
Тетяна
Винник
Дивиться у нашу хату.
Привела сніжок на луки –
Трепетно взяла за руку.
Він іде собі тихенько,
Бо сніжок той ще маленький.
Забіліло сонце,
Бiлi птахи i дахи,
Й на деревах кожухи.
Білi хмари угорi!
Бiла фреска у вікні,
Проминають білі дні.
Забiлiв ген бiлий свiт!
Чорні розповзлися тіні –
Не бере їх білій іній!
Киці-муркотусі.
Будуть сірі мишки
В котусі – на вусі!
Хай зима-зимуся.
Бійтесь, сірі мишки,
Кицьку біловусу! 
ХУРТОВИНА
Блимають шибки iскристо,
Сон торкається рiки,
Сплять пожухлi будяки.
Все морозом огортає,
Сплять дерева в заметiлi,
А на них – пташки осiлi.
МЕТЕЛИЦЯ
Снігом замело травицю –
Заметільниця, шаруга,
Сніжниця, зимова хуга!
Хуртовина, завірюха,
Завиває, снігом віє,
Хугавиця і крутія.
Веремія-бабця зла –
Хвища, віхола, охиза,
Сніговійниця у ризах.
Хуреля, кура, завія,
Кушпела, юга, хурдига
Снігокрутниця-інтрига!
Нажахалася малеча –
Заметіль, фурделя, хвижа
В димарі горлає хижо!
У повітрі – застига.
Замітає снігом місто –
Буде у природі чисто!
СНІГОВИК
Бiлий тулуб, бiлi щоки,
Калиніють в нього губи,
Ніс морквяний, руки – вбоки,
Черевики – скалки дров,
А на головi – вiдро!
СИНИЧКА
Маленька, прудка,
Ти крихти не їла,
Води не пила!
Повiсили ми.
Сюди прилiтай ти
посеред зими!
I крихтi на днi.
Вiд цього теплiше
Не серцi й менi!
СНІГУРІ
Розсипала зима.
Прикрасила калину –
Бо листя вже нема.
На сонці виграють
І ягоди калини
Пожадливо клюють.
Повісили в дворі –
Злітайся, синички
Й прекрасні снігурі!
Михайло
Литвинець
Інеєм упав на шлях...
Спотикається на полі
Місяць грудень по грудках.
Дружить з вітром крижаним.
А хуртеча рівно-рівно
Засипає слід за ним.
Щоб за груднем із дібров
Тим рипучим снігом білим
Рік Новий до нас ішов.
Леся
Храплива-Щур
На снігу та на дворі,
На льоду та на ставку
Чути пісню їх грімку.
Взяли лещата й санки,
Прив'язали ковзани,
Їх не зловиш! — не гони!
Всіх у церкву кличе він.
Всі побігли, лиш стоїть
На горбку зі снігу дід.
Оксана Сенатович
падав сніг —
для усіх,
усіх,
усіх:
і дорослих, і малих,
і веселих, і сумних.
він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
і довів його до сліз.
сніг сідав їм на усмішки
і сміявся з усіма: —
Ой зима,
зима,
зима!
Анатолій
Качан
Коли дивлюся — у садку
На груші... яблука червоні
Аж на самісінькім вершку.
На грушу глипнув, як сова,—
Червоні яблука знялися —
І полетіли! Ну й дива!
І записав в календарі:
«Сьогодні вперше прилітали
До нас у гості снігурі».
Валентина
Козак
Сіли вранці дві синиці.
Поміж гілочок стрибають —
Ягідок собі шукають.
Заспівали на всі боки!
Не страшний мороз пташині,
Де зоріє жар калини!
Грицько Бойко
ПРОВАЛИВСЯ
ПО КОЛІНА
Мчав, як тільки міг!
Та упав і провалився
По коліна в сніг...
Й очі повні сліз?
Проваливсь я по коліна...
Головою вниз!
Надія Кир'ян
Зимове слово — білий
З'єднались, і навкруг
Сніжинки полетіли.
І ковзанка, і шуба.
Зимове слово піч,
Пальто, мороз і груба.
І теплі рукавички.
Зимові є пташки —
Це снігурі й синички.
Дві дівчинки Оксани,
Бо в їхніх іменах
Від нас сховались ... сани.
Лідія
Компанієць
Завіяла поріг.
На білу постіль снігову
Зимовий вечір ліг...
Схилившись до стола.
Ось фотографію якусь
Одна із мам взяла.
І тепла посмішка за мить
Уста торкнула їй:
Твій Гнат та мій Андрій.
— Як личить їм нова шинель!
А браві! А стрункі!
— Ой, помужніли хлопчаки!
Ой, виросли синки!..
Розмова в цій порі,—
Стоять в негоду, в заметіль
На чатах до зорі...
Живіть в добрі,
Дорослі та малі.
І ви, дбайливі матері,
В зав'юженім селі...
Василь
Симоненко
І садів травнева білизна.
Тільки плаче на морозі гола
Під холодним вітром бузина.
І, б'ючи підборами об сніг,
Мчать, веселі, весну зустрічати,
Розсипаючи щасливий сміх.
Вадим
Скомаровський
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.
Він у щапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де не ступить — наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне птиця
І впаде йому до ніг.
А дихне — ставки і ріки
Лід засклить аж до весни,
І поснуть, бува, навіки
Судаки, лящі, лини.
По горбах і кручах голих
Мерзнуть кози і зайці...
І забили тут на сполох
Побратими-місяці.
На узліссі просто неба
Раду скликали мерщій.
— Гріти землю швидше треба!
Загули навперебій.
Ну, а Лютий не зважає,
Все те байдуже йому,
Не припас, мовляв, тепла я,
Де ж тепер його візьму?
І сказали побратими:
— Це турбота не твоя,
Вахту Березень нестиме
Від сьогоднішнього дня.
... Чи то жарт напівзабутий,
А чи й вигадка, гляди,—
Тільки от говорять люди,
Що відтоді місяць Лютий
Став короткий назавжди.
Грицько
Бойко
Ковзани-пустуни.
Тільки ранок наступає —
Вже на вулиці вони.
їм сподобавсь дуже лід —
Я ж спізнився на обід.
І мені сказала мама:
— Просто горе з ковзанами!
Отакі-то ковзани,
Ковзани-пустуни!
Андрій
М'ястківський
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.
Зайки-побігайки
По снігу забігали.
Проліски блакитні,
Мабуть, сняться снігові.
Іванна Савицька
Вже не видно ні стежинки,
Підождемо до обіда,
Снігового зліпим діда.
Аж здивуються всі люди,
І носатий і кирпатий
Буде дід той біля хати.
Від морозу не трусився,
Ми його вберемо в свиту,
Білу, теплу, сріблом шиту.
Бичко
В.
Зима
І краю їй нема.
Сніжок мете. Метелиця.
Прийшла до нас зима.
Льодком тоненьким скована,
Спинилася ріка.
Повита тихим сном вона,
Весняних днів чека.
І ліс дріма. Безлистною
Верхівкою поник.
Над ним пісні висвистує
Лиш вітер-сніговик.
Першій
сніг
Наче вата,
Аж по ньому жаль ступати, -
Білий, чистий сніг.
Накатаюсь досхочу.
Все униз, униз, униз,
Мимо сосен і беріз.
Мимо сосен і беріз -
На галяві зупинивсь.
Я веду, веду, веду
Саночки на поводу -
Бо з гори санчата мчать,
А на гору не хотять.
Джерела:
Читати ще: "Зима - немов античний храм..." Вірші українських поетів про зиму:
ЗИМОВИМ ШЛЯХОМ
І верби в снігових шапках.
Темніє кучерява груша,
Кидає синю тінь на шлях.
І тиша. Сонно сунуть сани...
Дзвіночок раптом: тень-телень
І знову тиша...
Тоне, тоне
У срібній ночі білий день.
За білою горою,
А вечір зорі ниже
Ниткою золотою.
На льоду іскри креше,
На снігу світить зорі,
На вікнах квіти пише.
По стінах, по помості -
Так тихо, так привітно
Йде вечір до нас в гості.
Що за гра?
Ліпить бабу
Дітвора!
Снігова,
Біла в баби
Голова.
Горб на спині
І ломака
Он яка!
З картоплини,
Рот у баби
З буряка!
Мов метелики сріблисті,
Ті сніжинки, білі, чисті,
Тихо стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Тихо, легко і спроквола
Покриває все довкола, -
Ні стежок, ані доріг...
Сипле, сипле, сипле сніг.
Вже присипав доли, гори,
Вже весь світ, мов біле море,
Біле море без доріг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
По широкій оборі,
Ще й по горах-дібровах —
У чоботях пухових.
З бородою до колін.
Біла шапка на чубі.
Ходить лютий, сердитий,
Хоче когось вкусити.
А в Неквапоньок — свої:
Йшли Неквапи-непоквапи
Зимувати у гаї.
А гаї весна любила,
А гаї були при ній,
І весна їм ноги мила,
І метеличок бринів.
Йшли Неквапи-непоквапи,
Мабуть, і недовго йшли,
Але ж бачать: жовті шати
Вже гаї собі вдягли.
Що робити, як не мати —
Літа й осені нема!
Бігли-бігли Непоквапи —
На гаях уже зима.
І Неквапа білолапа,
І Неквапоньки — у сни…
Нащо квапитись Неквапам
Через зиму до весни?
1968
Синичко, синичко
— Синичко, синичко,
А де твоя спідничка,
І ти на морозі
Ходиш в босій нозі?
— Була на весіллі,
Була й на похміллі,
І моя спідничка
Там, де й черевички.
— Сороко, сороко,
А де твоя сорочка,
Що ти на сніжини
Та без сорочини?
— Була на хрестинах,
Ще й на іменинах.
Мені ті хрестини,
Що без сорочини.
— Синичко-сороко,
А де ж ваше око,
Що ні спідничини,
Ані сорочини?
1968
Куди тобі, сонечко?
— Куди тобі, сонечко?
— До зими.
— Ось моє віконечко!
— Підвези.
— Де ж ті везли-везлики,
Як нема?
Везлики-замерзлики
Край вікна!
— Що ж мені робитоньки?
Я пішло.
На затоки й витоки,
Де було.
Там я і сидітиму
На горі,
На морозі грітиму
Снігурів!
1968
Іде кіт через лід
Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Коли чує він: зима
Його біла підзива.
— Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?
— Бо я чорний, — каже кіт, —
Я лишаю чорний слід.
Коли ж біла ти сама,
То білій тут дотемна.
І пішов кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!
1969
У снігу – дахи і сходи.
Небо – дзвінко-молоде.
Ми сьогодні – снігоходи:
Ті, хто вулицями йде.
Навпрошки і по стежках.
Ми сьогодні – снігокати:
І на лижах, й на санках.
Збігти й задом наперед.
Ми сьогодні – снігопади:
Всі, хто падає в замет.
Не хурделить, не мете.
Крізь заплющені повіки:
Сонце – теплозолоте.
Наша білогрудочко,
Не верти хвостом,
А труси тихесенько,
Рівненько, гладесенько
Срібненьким сніжком.
Ми повибігаємо,
Снігу накачаємо
Купу за садком.
Бабу здоровенную,
Уночі страшенную,
Зліпимо гуртом.
Зробим очі чорнії,
Рот і ніс червонії,
Буде, як мара.
День і ніч стоятиме,
Вовка проганятиме
Від свого двора.
білі сіються сніжки...
Буде хата волохатою,
буде тин — самі ріжки.
білі вихори здійма.
Та ніхто із нас не журиться.
Здрастуй, зимонько-зима!
що злітає над саньми,
ждали ми зими врочистої,
срібнобрової зими.
Вродились ми з води;
Легенькі, як пушиночки,
Спустилися сюди.
Від подиху зими,
І весело крутилися
Метелицею ми.
Як дітоньки малі.
І липнемо до матінки —
До любої землі.
Холодна і суха,
Бо дуже змерзла бідная
Вона без кожуха.
Устелимо сніжком.
Мов ковдрою, накриємо
Легесеньким пушком.
Вона спочине в сні,
Щоб зеленню пахучою
Прибратись навесні.
Був добрий урожай,—
То й долі променистої
Зазнає рідний край!
Сиве плетиво гілок.
Спробуй зразу відгадати,
Де тут в’яз, а де дубок.
Де черешенька мала?
Все зима запорошила,
Запушила, замела.
Як сестрички в сповитку.
Біла віхола хустинки
Їм зіткала нашвидку.
В платті з ніжних пелюсток.
Замість бантика у неї —
З клена зірваний листок.
Швидко я знайшла ключі,
Відчинила, і до хати
Зайченя зайшло вухате.
Каже: «Заночуй мене!
Бо надворі завірюха
І мороз хапа за вуха!»
Батьків я взяла кожух,
Вкрила зайця з ніг до вух
І гадала, що гульвісу
Вранці одведу до лісу.
Зайченяти вже нема.
Чи запізно я збудилась,
Чи зайча мені приснилось?
Дивиться у нашу хату.
Привела сніжок на луки –
Трепетно взяла за руку.
Він іде собі тихенько,
Бо сніжок той ще маленький.
Забіліло сонце,
Бiлi птахи i дахи,
Й на деревах кожухи.
Білi хмари угорi!
Бiла фреска у вікні,
Проминають білі дні.
Забiлiв ген бiлий свiт!
Чорні розповзлися тіні –
Не бере їх білій іній!
Киці-муркотусі.
Будуть сірі мишки
В котусі – на вусі!
Хай зима-зимуся.
Бійтесь, сірі мишки,
Кицьку біловусу!
Блимають шибки iскристо,
Сон торкається рiки,
Сплять пожухлi будяки.
Все морозом огортає,
Сплять дерева в заметiлi,
А на них – пташки осiлi.
Снігом замело травицю –
Заметільниця, шаруга,
Сніжниця, зимова хуга!
Хуртовина, завірюха,
Завиває, снігом віє,
Хугавиця і крутія.
Веремія-бабця зла –
Хвища, віхола, охиза,
Сніговійниця у ризах.
Хуреля, кура, завія,
Кушпела, юга, хурдига
Снігокрутниця-інтрига!
Нажахалася малеча –
Заметіль, фурделя, хвижа
В димарі горлає хижо!
У повітрі – застига.
Замітає снігом місто –
Буде у природі чисто!
Бiлий тулуб, бiлi щоки,
Калиніють в нього губи,
Ніс морквяний, руки – вбоки,
Черевики – скалки дров,
А на головi – вiдро!
Маленька, прудка,
Ти крихти не їла,
Води не пила!
Повiсили ми.
Сюди прилiтай ти
посеред зими!
I крихтi на днi.
Вiд цього теплiше
Не серцi й менi!
Розсипала зима.
Прикрасила калину –
Бо листя вже нема.
На сонці виграють
І ягоди калини
Пожадливо клюють.
Повісили в дворі –
Злітайся, синички
Й прекрасні снігурі!
Інеєм упав на шлях...
Спотикається на полі
Місяць грудень по грудках.
Дружить з вітром крижаним.
А хуртеча рівно-рівно
Засипає слід за ним.
Щоб за груднем із дібров
Тим рипучим снігом білим
Рік Новий до нас ішов.
На снігу та на дворі,
На льоду та на ставку
Чути пісню їх грімку.
Взяли лещата й санки,
Прив'язали ковзани,
Їх не зловиш! — не гони!
Всіх у церкву кличе він.
Всі побігли, лиш стоїть
На горбку зі снігу дід.
падав сніг —
для усіх,
усіх,
усіх:
і дорослих, і малих,
і веселих, і сумних.
він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
і довів його до сліз.
сніг сідав їм на усмішки
і сміявся з усіма: —
Ой зима,
зима,
зима!
Коли дивлюся — у садку
На груші... яблука червоні
Аж на самісінькім вершку.
На грушу глипнув, як сова,—
Червоні яблука знялися —
І полетіли! Ну й дива!
І записав в календарі:
«Сьогодні вперше прилітали
До нас у гості снігурі».
Сіли вранці дві синиці.
Поміж гілочок стрибають —
Ягідок собі шукають.
Заспівали на всі боки!
Не страшний мороз пташині,
Де зоріє жар калини!
Мчав, як тільки міг!
Та упав і провалився
По коліна в сніг...
Й очі повні сліз?
Проваливсь я по коліна...
Головою вниз!
Зимове слово — білий
З'єднались, і навкруг
Сніжинки полетіли.
І ковзанка, і шуба.
Зимове слово піч,
Пальто, мороз і груба.
І теплі рукавички.
Зимові є пташки —
Це снігурі й синички.
Дві дівчинки Оксани,
Бо в їхніх іменах
Від нас сховались ... сани.
Завіяла поріг.
На білу постіль снігову
Зимовий вечір ліг...
Схилившись до стола.
Ось фотографію якусь
Одна із мам взяла.
І тепла посмішка за мить
Уста торкнула їй:
Твій Гнат та мій Андрій.
— Як личить їм нова шинель!
А браві! А стрункі!
— Ой, помужніли хлопчаки!
Ой, виросли синки!..
Розмова в цій порі,—
Стоять в негоду, в заметіль
На чатах до зорі...
Живіть в добрі,
Дорослі та малі.
І ви, дбайливі матері,
В зав'юженім селі...
І садів травнева білизна.
Тільки плаче на морозі гола
Під холодним вітром бузина.
І, б'ючи підборами об сніг,
Мчать, веселі, весну зустрічати,
Розсипаючи щасливий сміх.
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.
Він у щапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де не ступить — наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне птиця
І впаде йому до ніг.
А дихне — ставки і ріки
Лід засклить аж до весни,
І поснуть, бува, навіки
Судаки, лящі, лини.
По горбах і кручах голих
Мерзнуть кози і зайці...
І забили тут на сполох
Побратими-місяці.
На узліссі просто неба
Раду скликали мерщій.
— Гріти землю швидше треба!
Загули навперебій.
Ну, а Лютий не зважає,
Все те байдуже йому,
Не припас, мовляв, тепла я,
Де ж тепер його візьму?
І сказали побратими:
— Це турбота не твоя,
Вахту Березень нестиме
Від сьогоднішнього дня.
... Чи то жарт напівзабутий,
А чи й вигадка, гляди,—
Тільки от говорять люди,
Що відтоді місяць Лютий
Став короткий назавжди.
Ковзани-пустуни.
Тільки ранок наступає —
Вже на вулиці вони.
їм сподобавсь дуже лід —
Я ж спізнився на обід.
І мені сказала мама:
— Просто горе з ковзанами!
Отакі-то ковзани,
Ковзани-пустуни!
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.
Зайки-побігайки
По снігу забігали.
Проліски блакитні,
Мабуть, сняться снігові.
Вже не видно ні стежинки,
Підождемо до обіда,
Снігового зліпим діда.
Аж здивуються всі люди,
І носатий і кирпатий
Буде дід той біля хати.
Від морозу не трусився,
Ми його вберемо в свиту,
Білу, теплу, сріблом шиту.
Зима
І краю їй нема.
Сніжок мете. Метелиця.
Прийшла до нас зима.
Льодком тоненьким скована,
Спинилася ріка.
Повита тихим сном вона,
Весняних днів чека.
І ліс дріма. Безлистною
Верхівкою поник.
Над ним пісні висвистує
Лиш вітер-сніговик.
Наче вата,
Аж по ньому жаль ступати, -
Білий, чистий сніг.
Накатаюсь досхочу.
Все униз, униз, униз,
Мимо сосен і беріз.
Мимо сосен і беріз -
На галяві зупинивсь.
Я веду, веду, веду
Саночки на поводу -
Бо з гори санчата мчать,
А на гору не хотять.
Читати ще: "Зима - немов античний храм..." Вірші українських поетів про зиму:
Комментариев нет:
Отправить комментарий