На допомогу студенту: курсова робота "Поетична творчість Сергія Жадана"

«...Маршуватимуть колони поріділі,  під мостами виставлятимуть сторожу. Буде їм ім’я Христове, наче видих…» (С. Жадан «Тамплієри»)

🤷 Привіт! Представляємо нашу нову рубрику "Допомога студенту". Перейти на неї дуже просто: потрібно лише натиснути на відповідний ярлик у списку, розташованому на боковій панелі. У нас ви можете придбати курсові, магістерські, дипломні роботи, реферати гуманітарного спрямування. Раді вам допомогти. Наш девіз: якісно, унікально, бюджетно! 

Українська література рубежу ХХ та ХХІ століть неоднозначна та нескінченно цікава. Оригінальна і традиційна, лірична й скандальна, змістовна й формалістична, вона народжується саме зараз, і у певному сенсі ми, читачі, є тому свідками. Одним з найвидатніших творців сучасної української літератури є Сергій Жадан, харківський поет і прозаїк, стиль та культура доробку якого пов’язана із основами українського постмодернізму. 

У творчості С. Жадана розкриваються проблеми сучасного українського суспільства, його виклики та надії, поєднується естетика золотої модерністської доби 20-30-х із розчаруванням покоління кінця ХХ ст.  Його вірші виходять за рамки загальноприйнятого, поет не підлаштовується під оцінку авторитетів і критиків.

Мета: дослідити художню своєрідність поетичної творчості Сергія Жадана.
Завдання:
1)розкрити постать С. Жадана як одного з найбільш видатних письменників в історії сучасної української літератури;
2)окреслити основні віхи становлення майстра;
3)розглянути поетичну творчість Сергія Жадана у рецепції літературної критики;
4)проаналізувати провідні мотиви та символи його поезії (на прикладі зб. «Тамплієри»);
5)проаналізувати жанрову специфіку та стильові особливості творчості С. Жадана (на матеріалі зб. «Тамплієри»).
Об’єкт дослідження: поезія С. Жадана.
Предмет дослідження: художня своєрідність поетичної творчості Сергія Жадана.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у роботі використовувалися методи: культурно-історичний, біографічний, метод жанрово-стилістичного аналізу, синтезу та узагальнення результатів аналізу, описовий, методи пошуку й вивчення інформаційних джерел.
Джерельна база дослідження. Орієнтирами при написанні курсової роботи були праці Є. Барана, Т. Гундорової, О. Солов’я, І. Андрусяка, О. Резніченко, В. Сірука, А. Демченко та ін. Джерельною базою роботи стали поезії С. Жадана, об’єднані в збірку «Тамплієри».
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали роботи можуть бути використані у якості теоретичного посібника для учнів і студентів, які вивчають українську літературу. Представлена інформація допоможе також вчителям української літератури у ході підготовки до уроків на дану тему у старших класах.
Cтруктура роботи. Робота має чітку композиційну структуру і складається зі вступу, 2-х розділів, висновків, списку використаної літератури. Обсяг роботи – 46 сторінок, із них 42 сторінки основного тексту. Бібліографія складається з 63 позицій і подана на 4 сторінках.

Теги: сергій жадан, курсова робота, поетична творчість сергія жадана, сучасна українська поезія

🙋Зацікавила курсова? З будь-якими питаннями щодо знайомства з роботою та її подальшого придбання підписуйтеся на блог, пишіть повідомлення або звертайтеся у коментарях👇 

 

 

 

 

Библиотека: юбиляры зимы. 25 января 2025 исполняется 87 лет со дня рождения Владимира Высоцкого (1938—1980)

«Он поэт и он мужчина... Понимаете, пушкинские герои живут у «бездны мрачной на краю» и находят «неизъяснимы наслажденья» существовать в виду грозящей гибели…Высоцкий — человек из их числа» (М. Швейцер)

Владимир Семенович Высоцкий - знаковая личность своего времени, поэт, актер и автор песен, исполняемых на семиструнной гитаре. Он был кумиром миллионов в нашей стране, и до сих пор его песни знают и любят. Он награжден посмертно Государственной премией СССР

Биография

Владимир Высоцкий родился в Москве, в большой коммунальной квартире на 1-ой Мещанской улице. Его отец был родом из Киева, полковник и ветеран Великой отечественной войны. Мама работала переводчиком-референтом.  

Детство

В возрасте четырех лет, когда началась война, Владимир вместе с мамой уехал в Оренбургскую область, где они прожили два года. После эвакуации, Владимир Высоцкий с Урала вернулся в Москву. Через два года после окончания войны родители Владимира Семеновича развелись, прожив в браке всего 5 лет. Отец снова женился, и в 9-летнем возрасте вместе с отцом Владимир попал в оккупированную послевоенную Германию.

Впечатления артиста даже издалека не напоминали жизнь его сверстников в послевоенной столице. Здесь он брал уроки игры на фортепьяно. Мама мальчика также вышла замуж во второй раз. Владимир Высоцкий общался и с отчимом, и с мачехой. Однако отношения с первым сложились хуже, чем со второй. В 1949 году, вернувшись из Германии, Владимир Семенович поселился в центре Москвы с новой супругой отца на Большом Каретном переулке.

Песни

Там-то Высоцкий и «спелся» с компанией городской молодежи 50-х годов, чье детство протекало в военные годы. В юности Высоцкого в моде была блатная романтика. В каждой дворовой компании была гитара и под нее пели душещипательные песни о Воркуте, Колыме, Мурке. И именно в это время у Высоцкого начался «роман» с гитарой.

Учеба, увлечение театром

10-классник Владимир Высоцкий начал ходить в драматический кружок в Доме учителя. Но он не сразу понял, что хочет стать актером. После школы будущий артист поступил в Московский Инженерно-Строительный институт, и бросил его через полгода. Неожиданное решение он принял в новогоднюю ночь 1956 года. Он вместе со школьным другом Игорем Кохановским решил встретить Новый год за рисованием чертежей, без которых они не смогли бы сдать сессию. Сразу после боя курантов студенты принялись за дело и за два часа покончили с чертежами. И тут Высоцкий внезапно стал поливать тушью свои бумаги со словами: «Все. Буду готовиться, есть еще полгода, попробую поступить в театральный. А это - не мое...».

Школа-студия при МХАТе

Владимир Высоцкий поступил в Школу-студию при МХАТе на актерское отделение. Через три года он сыграл свою первую роль в учебном спектакле «Преступление и наказание» и впервые попал на телеэкран. Он сыграл небольшую роль в картине «Сверстницы».

Театральная карьера

После окончания МХАТА Высоцкий работал в театре имени Пушкина. Правда, недолго. Потом он перешел в Театр миниатюр. Играл в эпизодах, массовке и особой радости от сцены не получал. Он также пытался пробиться в театр «Современник». «Свой» театр Владимир Семенович нашел в 1964 году. Им стал Театр на Таганке. Именно в этом театре Владимир Семенович проработал до самой смерти. Юрий Любимов вспоминал, как Высоцкий пришел к нему устраиваться на работу. Артист предложил послушать несколько своих песен, и Любимов, вместо плановых пяти минут, слушал барда полтора часа.

Театр на Таганке

На Таганке Высоцкого ждала целая палитра образов – Гамлет, Пугачев, Галилей, Свидригайлов. В театре, впрочем, дела шли не очень гладко. Любимов часто по-отечески закрывал глаза на проступки Высоцкого, чему завидовали коллеги. Но здесь у него были и друзья - Валерий Золотухин, Леонид Филатов и Алла Демидова.

Вместе с актерами Театра на Таганке Высоцкий ездил с гастролями за границу: в Болгарию, Венгрию, Югославию (БИТЕФ), Францию, Германию, Польшу. За неделю до своей смерти Владимир Высоцкий сыграл свою последнюю роль - образ Гамлета в одноименной постановке по Шекспиру.

Стихи и песни

Владимир Семенович считал своим учителем Булата Окуджаву. Именно его творчество пробудило у Высоцкого интерес к авторской песне. После он посвятит Окуджаве «Песню о Правде и Лжи».

Первые композиции артист написал в начале 60-х. Это была «дворовая романтика». Ее не воспринимал всерьез ни сам Высоцкий, ни первые слушатели. Считается, что первая песня, написанная Высоцким, была «Татуировка». Год ее создания - 1961, место - Ленинград. Но только через несколько лет после этого творчество музыканта приобрело более зрелые формы. В 1965 году певец написал свою знаменитую песню «Подводная лодка», которая, по заявлению его друга Игоря Кохановского, ознаменовала окончание творческой юности поэта. Владимир Высоцкий написал множество песен к кинофильмам, в которых снимался. Как человек разносторонний и творческий он принимал активное участие в создании кинолент. Его песни звучат в таких фильмах как «Вертикаль», «Бегство мистера Мак-Кинли», «Опасные гастроли», «Я родом из детства» и другие. Песни Владимира Высоцкого живут в сердцах поклонников.

Популярность его репертуара

Репертуар Владимира Высоцкого состоит из более 600 песен и 200 стихов, которые до сих пор остаются популярными и не теряют актуальности. На его концерты приходило огромное количество людей. Он заряжал всех своей энергетикой, искренностью, его песни были близки почти всем слоям общества и не оставляли никого равнодушным. Он для всех был «своим человеком», в его песнях отражались разные темы - военные, блатные, юмористические, сказочные, романтические и лирические, песни сказки или песни-диалоги.

При жизни артиста было выпущено всего 7 мини-альбома по 4 песни, а так же где-то 11 пластинок со сборниками песен разных исполнителей, на которых были записаны и его композиции, в основном саундтреки к фильмам. Уже после смерти Владимира Семеновича с 1987 года была выпущена серия грампластинок «На концертах Владимира Высоцкого» на 21 диске. А в 1993-1994 годах компания «Апрелевка Саунд Инк» записала 4 пластинки с редкими и ранее не издававшимися песнями.

Кино

Кино и театр шли в жизни Высоцкого параллельно. В 1961 году Владимир Семенович сыграл небольшую роль в картине «Карьера Димы Горина». В то время актеру доставались небольшие серые роли второго плана, пустые и скучные.

Утешение Высоцкий начал находить в пьянстве. Это стало причиной разлада на работе и в семье. Успех пришел к Высоцкому в 1967 году. На экраны вышла картина «Вертикаль». Особенно полюбились зрителям песни из фильма, написанные артистом. Фильм Владимира Высоцкого «Вертикаль» Читайте: Что делать, если разбился градусник: 7 фатальных ошибок Владимир Высоцкий в конце 60-х годов много снимался. Он работал над фильмами «Короткие встречи», «Интервенция», «Служили два товарища», «Хозяин тайги», «Опасные гастроли».

Признание 

В это время по СССР начали распространяться магнитофоны. Неофициальные записи Высоцкого стали появляться практически в каждом доме. Артист стал настоящим кумиром, но он стал неугоден советской власти. Высоцкого часто не утверждали на роли, а песни не допускались на радио. Поэтому в 70-е годы Высоцкий снимался мало. Но все же на экранах можно было услышать его песни и песни на его стихи: в драме «Сыновья уходят в бой», фильмах «Контрабанда» и «Одиножды один», драме «72 градуса ниже нуля». Были и роли в кино: «Плохой хороший человек», «Сказ про то, как царь Петр Арапа женил». В театре на Таганке Высоцкому то достаются главные роли, то выгоняют с работы за пьянку. Артист не раз побывал на волоске от смерти – он попадает в реанимацию из-за напряженной нервной деятельности, больного сердца и злоупотребления алкоголем.

Глеб Жеглов

Самую значительную роль Владимир Высоцкий сыграл в 1979 году. Это был Глеб Жеглов в сериале «Место встречи изменить нельзя». Это была и самая любимая роль актера.

Однако от нее Владимир Семенович отказывался, говоря, что ему мало осталось и не хочется тратить год жизни на Жеглова. Кстати, в «Месте встречи» Высоцкий попробовал себя и в качестве режиссера. Он занял место Станислава Говорухина, когда тот уехал на фестиваль. В этом фильме Владимир Семенович не поет, хотя изначально хотел. Против был режиссер, который считал, что образ певца затмит образ оперативного работника.

Несостоявшееся 

У Владимира Высоцкого достаточно не сыгранных ролей. Так, он мог бы сыграть Степана в «Андрее Рублеве» Андрея Тарковского. Когда режиссер собирал информацию о Рублеве, то узнал, что он учился иконописи в монастыре Высоцком. Тарковский любил мистические совпадения и решил снимать в картине Высоцкого. Однако, этого не случилось. По одной версии, не разрешили чиновники Госкино, по другой – Высоцкий запил. Не утвердили Высоцкого и на роль в картинах «Над Тисой» и «Аннушка». В 1969 году Высоцкий сам попросился к Эльдару Рязанову в «Сирано де Бержерак». Однако тот отказал, ссылаясь на то, что ему надо снимать поэта, а не актера. Пытался Высоцкий попасть и в картину «Софья Перовская», приключенческий фильм «Дерзость» и мелодраму «Дорога домой». Режиссеры разными способами пытались пробить в Госкино разрешение снимать актера. Однако чиновники боялись артиста как огня.

Личное

На первом курсе Владимир Семенович познакомился со студенткой Изой Жуковой. Она стала его первой женой, они поженились весной 1960 года. Правда брак был недолгий, с супругой артист поссорился, и она покинула Москву. 

Через год Высоцкий на съемках фильма познакомился с актрисой Людмилой Абрамовой. Она стала его второй женой и родила Высоцкому двоих детей – Аркадия и Никиту. В 1968 году они разошлись. 

Третьей супругой Владимира Высоцкого стала Марина Влади (Марина-Катрин Владимировна Полякова-Байдарова). Она появилась в жизни артиста в 1967 году. Владимир Семенович влюбился в нее после фильма «Колдунья». Смотрел ленту несколько раз в день и мечтал об актрисе многие годы. Знакомство произошло в ресторане ВТО, куда Высоцкий пришел после спектакля. Молча взял руку Марины Влади, сел напротив и не сводил глаз с возлюбленной. Через несколько лет, в 1970 году они поженились. И были вместе 10 лет. Марина Влади ввела супруга в круг европейских знаменитостей. На западе Высоцкий выпустил несколько пластинок. Она была его музой и надежной опорой. 

Люблю тебя

Люблю тебя сейчас

Не тайно — напоказ.

Не «после» и не «до» в лучах твоих сгораю.

Навзрыд или смеясь,

Но я люблю сейчас,

А в прошлом — не хочу, а в будущем — не знаю.

В прошедшем «я любил» —

Печальнее могил, —

Все нежное во мне бескрылит и стреножит,

Хотя поэт поэтов говорил:

«Я вас любил, любовь еще, быть может…»

Так говорят о брошенном, отцветшем —

И в этом жалость есть и снисходительность,

Как к свергнутому с трона королю.

Есть в этом сожаленье об ушедшем

Стремленьи, где утеряна стремительность,

И как бы недоверье к «я люблю».

Люблю тебя теперь

Без мер и без потерь,

Мой век стоит сейчас —

Я вен не перережу!

Во время, в продолжение, теперь

Я прошлым не дышу и будущим не брежу.

Приду и вброд, и вплавь

К тебе — хоть обезглавь! —

С цепями на ногах и с гирями по пуду.

Ты только по ошибке не заставь,

Чтоб после «я люблю» добавил я, что «буду».

Есть горечь в этом «буду», как ни странно,

Подделанная подпись, червоточина

И лаз для отступленья, про запас,

Бесцветный яд на самом дне стакана.

И словно настоящему пощечина —

Сомненье в том, что «я люблю» — сейчас.

Смотрю французский сон

С обилием времен,

Где в будущем — не так, и в прошлом — по-другому.

К позорному столбу я пригвожден,

К барьеру вызван я языковому.

Ах, разность в языках!

Не положенье — крах.

Но выход мы вдвоем поищем и обрящем.

Люблю тебя и в сложных временах —

И в будущем, и в прошлом настоящем!..

Смерть

Жизнь Владимира Семеновича неожиданно оборвалась 25 июля 1980 года в 4:10 утра. Артист умер во сне, в своей московской квартире. Точная причина смерти не установлена до сих пор, потому что не было произведено вскрытие по просьбе близких. По одной версии причиной смерти был инфаркт миокарда, по другой — асфиксия, удушье, как следствие чрезмерного применения седативных средств. В это время в Москве проходили летние Олимпийские игры, поэтому были напечатаны всего лишь две статьи о смерти артиста. Над окошком театральной кассы было вывешено объявление: «Умер актёр Владимир Высоцкий». Актер похоронен на Ваганьковском кладбище. Казалось, на кладбище пришла вся Москва, люди собирались у театра, чтоб проститься со своим кумиром. 

Райские яблоки

Я когда-то умру — мы когда-то всегда умираем.
Как бы так угадать, чтоб не сам — чтобы в спину ножом:
Убиенных щадят, отпевают и балуют раем…

Не скажу про живых, а покойников мы бережём.
В грязь ударю лицом, завалюсь покрасивее набок —
И ударит душа на ворованных клячах в галоп!
В дивных райских садах наберу бледно-розовых яблок…

Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.
Прискакали. Гляжу — пред очами не райское что-то:
Неродящий пустырь и сплошное ничто — беспредел.
И среди ничего возвышались литые ворота,
И огромный этап у ворот на ворота глядел.

Как ржанёт коренной! Я смирил его ласковым словом,
Да репьи из мочал еле выдрал, и гриву заплёл.
Седовласый старик что-то долго возился с засовом —
И кряхтел и ворчал, и не смог отворить — и ушёл.

И огромный этап не издал ни единого стона,
Лишь на корточки вдруг с онемевших колен пересел.
Здесь малина, братва, — оглушило малиновым звоном!
Всё вернулось на круг, и распятый над кругом висел.

И апостол-старик — он над стражей кричал-комиссарил 
Он позвал кой-кого, и затеяли вновь отворять…
Кто-то палкой с винтом, поднатужась, об рельсу ударил 
И как ринулись все в распрекрасную ту благодать!

Я узнал старика по слезам на щеках его дряблых:
Это Пётр-старик — он апостол, а я остолоп.
Вот и кущи-сады, в коих прорва мороженых яблок…
Но сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.

Всем нам блага подай, да и много ль я требовал благ?!
Мне — чтоб были друзья, да жена — чтобы пала на гроб,
Ну, а я уж для них наворую бессемечных яблок…
Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.

В онемевших руках свечи плавились, как в канделябрах,
А тем временем я снова поднял лошадок в галоп.
Я набрал, я натряс этих самых бессемечных яблок —
И за это меня застрелили без промаха в лоб.

И погнал я коней прочь от мест этих гиблых и зяблых,
Кони — головы вверх, но и я закусил удила.
Вдоль обрыва с кнутом по-над пропастью пазуху яблок
Я тебе привезу — ты меня и из рая ждала!
1977 г.

Память

Как это зачастую бывает, признание к Высоцкому пришло уже после его смерти. В 1986 году Владимиру Семеновичу было посмертно присвоено звание заслуженного артиста РСФСР. А еще через год присуждена Государственная премия СССР за образ Жеглова в телевизионном художественном фильме «Место встречи изменить нельзя» и авторское исполнение песен. В 1989 году было принято решение открыть музей Владимира Высоцкого в Москве при поддержке Советского фонда культуры, Министерства культуры СССР, Мосгорисполкома и общественности.

Источник: https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-vladimir-vysockiy.html

"Дорога біла стелеться..." Зимові віршики для дітей і батьків (читаємо разом, вчимо напам'ять)

1. МАРІЙКА ПІДГІРЯНКА 

ЗИМОВИМ ШЛЯХОМ

Село. Хатки у кожушках,

І верби в снігових шапках.

Темніє кучерява груша,

Кидає синю тінь на шлях.

І тиша. Сонно сунуть сани...

Дзвіночок раптом: тень-телень

І знову тиша... Тоне, тоне

У срібній ночі білий день.

2. ВЕЧІР ІДЕ

Сонечко спить давно вже за білою горою,

А вечір зорі ниже ниткою золотою.

Мороз ходить по дворі, на льоду іскри креше,

На снігу світить зорі, на вікнах квіти пише.

А місяць сіє світло по стінах, по помості -

Так тихо, так привітно йде вечір до нас в гості.  

3. СНІГОВА БАБА

Що за гамір? Що за гра?

Ліпить бабу дітвора!

Ой же, баба снігова,

Біла в баби голова.

Ой, у баби горб на спині

І ломака он яка!

Ніс у баби з картоплини,

Рот у баби з буряка!

4. СИПЛЕ СНІГ

Сипле, сипле, сипле сніг.

Мов метелики сріблисті,

Ті сніжинки, білі, чисті,

Тихо стеляться до ніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.

Тихо, легко і спроквола

Покриває все довкола, -

Ні стежок, ані доріг...

Сипле, сипле, сипле сніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.

Вже присипав доли, гори,

Вже весь світ, мов біле море,

Біле море без доріг.

Сипле, сипле, сипле сніг.

5. МОРОЗ

Ходить Мороз надворі

По широкій оборі,

Ще й по горах-дібровах —

У чоботях пухових.

Старий він, сивий він,

З бородою до колін.

Ходить-бродить у шубі,

Біла шапка на чубі.

Ходить лютий, сердитий,

Хоче когось вкусити.

6. МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

ЯК ІШЛИ НЕКВАПИ ЗИМУ ЗИМУВАТИ...

Як ішли неквапи зиму зимувати

У Неквапи білі лапи,

А в Неквапоньок — свої:

Йшли Неквапи-непоквапи

Зимувати у гаї.

А гаї весна любила,

А гаї були при ній,

І весна їм ноги мила,

І метеличок бринів.

Йшли Неквапи-непоквапи,

Мабуть, і недовго йшли,

Але ж бачать: жовті шати

Вже гаї собі вдягли.

Що робити, як не мати —

Літа й осені нема!

Бігли-бігли Непоквапи —

На гаях уже зима.

І Неквапа білолапа,

І Неквапоньки — у сни…

Нащо квапитись Неквапам

Через зиму до весни?

1968

7. СИНИЧКО, СИНИЧКО...

— Синичко, синичко,

А де твоя спідничка,

І ти на морозі

Ходиш в босій нозі?

— Була на весіллі,

Була й на похміллі,

І моя спідничка

Там, де й черевички.

— Сороко, сороко,

А де твоя сорочка,

Що ти на сніжини

Та без сорочини?

— Була на хрестинах,

Ще й на іменинах.

Мені ті хрестини,

Що без сорочини.

— Синичко-сороко,

А де ж ваше око,

Що ні спідничини,

Ані сорочини?

1968

8. КУДИ ТОБІ, СОНЕЧКО?

— Куди тобі, сонечко?

— До зими.

— Ось моє віконечко!

— Підвези.

— Де ж ті везли-везлики,

Як нема?

Везлики-замерзлики

Край вікна!

— Що ж мені робитоньки?

Я пішло.

На затоки й витоки,

Де було.

Там я і сидітиму

На горі,

На морозі грітиму

Снігурів!

1968

9. ІДЕ КІТ ЧЕРЕЗ ЛІД 

Іде кіт через лід

Чорнолапо на обід.

Коли чує він: зима

Його біла підзива.

— Ти чого йдеш через лід

І лишаєш чорний слід?

— Бо я чорний, — каже кіт, —

Я лишаю чорний слід.

Коли ж біла ти сама,

То білій тут дотемна.

І пішов кіт через лід

Чорнолапо на обід.

Стала зимонька сумна:

За котом ішла весна!

1969

10. ГРИГОРІЙ ФЕДЬКОВИЧ 

МИ СЬОГОДНІ - СНІГОПАДИ

Ми сьогодні - снігопади

У снігу – дахи і сходи.

Небо – дзвінко-молоде.

Ми сьогодні – снігоходи:

Ті, хто вулицями йде.

Славно Києвом гуляти –

Навпрошки і по стежках.

Ми сьогодні – снігокати:

І на лижах, й на санках.

Можна, посмішки заради,

Збігти й задом наперед.

Ми сьогодні – снігопади:

Всі, хто падає в замет.

Морозенко невеликий.

Не хурделить, не мете.

Крізь заплющені повіки:

Сонце – теплозолоте.

11. ЛЕОНІД ГЛІБОВ 

ЗИМОНЬКО-СНІГУРОЧКО  

Зимонько-снігурочко,

Наша білогрудочко,

Не верти хвостом,

А труси тихесенько,

Рівненько, гладесенько

Срібненьким сніжком.

Ми повибігаємо,

Снігу накачаємо

Купу за садком.

Бабу здоровенную,

Уночі страшенную,

Зліпимо гуртом.

Зробим очі чорнії,

Рот і ніс червонії,

Буде, як мара.

День і ніч стоятиме,

Вовка проганятиме

Від свого двора.

12. ВАСИЛЬ ДІДЕНКО 

ЗИМОНЬКА-ЗИМА

Поза тином, поза хатою

білі сіються сніжки...

Буде хата волохатою,

буде тин — самі ріжки.

Бо мете ще й кучугуриться,

білі вихори здійма.

Та ніхто із нас не журиться.

Здрастуй, зимонько-зима!

Наче пісні голосистої,

що злітає над саньми,

ждали ми зими врочистої,

срібнобрової зими.

13. МИКОЛА ВОРОНИЙ 

СНІЖИНКИ

Білесенькі сніжиночки,

Вродились ми з води;

Легенькі, як пушиночки,

Спустилися сюди.

Ми хмарою носилися

Від подиху зими,

І весело крутилися

Метелицею ми.

Тепер ми хочем спатоньки,

Як дітоньки малі.

І липнемо до матінки —

До любої землі.

Матуся наша рідная

Холодна і суха,

Бо дуже змерзла бідная

Вона без кожуха.

Отож її нагріємо,

Устелимо сніжком.

Мов ковдрою, накриємо

Легесеньким пушком.

Нехай зимою злючою

Вона спочине в сні,

Щоб зеленню пахучою

Прибратись навесні.

Щоб з ниви колосистої

Був добрий урожай,—

То й долі променистої

Зазнає рідний край! 

14. ВАДИМ СКОМАРОВСЬКИЙ 

НАВКРУГИ КАЗКОВІ ШАТИ

Навкруги казкові шати —

Сиве плетиво гілок.

Спробуй зразу відгадати,

Де тут в’яз, а де дубок.

Де калина, де шипшина,

Де черешенька мала?

Все зима запорошила,

Запушила, замела.

Сплять над озером ялинки,

Як сестрички в сповитку.

Біла віхола хустинки

Їм зіткала нашвидку.

І берізка — мов лілея

В платті з ніжних пелюсток.

Замість бантика у неї —

З клена зірваний листок.

15. ДМИТРО ПАВЛИЧКО 

НІЧНИЙ ГІСТЬ

Хтось постукав уночі.

Швидко я знайшла ключі,

Відчинила, і до хати

Зайченя зайшло вухате.

Стало в кутику сумне,

Каже: «Заночуй мене!

Бо надворі завірюха

І мороз хапа за вуха!»

Батьків я взяла кожух,

Вкрила зайця з ніг до вух

І гадала, що гульвісу

Вранці одведу до лісу.

Встала рано, та дарма —

Зайченяти вже нема.

Чи запізно я збудилась,

Чи зайча мені приснилось?

16. ТЕТЯНА ВИННИК 

ПЕРШИЙ СНІЖОК

Хмарка біла й волохата

Дивиться у нашу хату.

Привела сніжок на луки –

Трепетно взяла за руку.

Він іде собі тихенько,

Бо сніжок той ще маленький.  

17. ІНІЙ

Вранці у віконці забіліло сонце,

Бiлi птахи i дахи, й на деревах кожухи.

Задимiли димарi –білi хмари угорi!

Бiла фреска у вікні, проминають білі дні.

Бiлий в голуба полiт – забiлiв ген бiлий свiт!

Чорні розповзлися тіні –не бере їх білій іній!   

18. ПАНЧІШКИ ДЛЯ КИЦІ

Я зв'яжу панчішки киці-муркотусі.

Будуть сірі мишки в котусі – на вусі!

Кицька у панчішках –хай зима-зимуся.

Бійтесь, сірі мишки, кицьку біловусу! 

19. ХУРТОВИНА

Хуртовина ходить мiстом –

Блимають шибки iскристо,

Сон торкається рiки,

Сплять пожухлi будяки.

Трусить снiгом, завиває,

Все морозом огортає,

Сплять дерева в заметiлi,

А на них – пташки осiлi. 

20. МЕТЕЛИЦЯ

На подвір'ї сніговиця –

Снігом замело травицю –

Заметільниця, шаруга,

Сніжниця, зимова хуга!

У шибки підступно дмуха

Хуртовина, завірюха,

Завиває, снігом віє,

Хугавиця і крутія.

Всі дороги замела

Веремія-бабця зла –

Хвища, віхола, охиза,

Сніговійниця у ризах.

Лісом бродить, в дуплах виє

Хуреля, кура, завія,

Кушпела, юга, хурдига

Снігокрутниця-інтрига!

Заметь, сніговій, хуртеча –

Нажахалася малеча –

Заметіль, фурделя, хвижа

В димарі горлає хижо!

А завійниця й пурга

У повітрі – застига.

Замітає снігом місто –

Буде у природі чисто!

21. СНІГОВИК

Що за звiр прийшов у двiр?!

Бiлий тулуб, бiлi щоки,

Калиніють в нього губи,

Ніс морквяний, руки – вбоки,

Черевики – скалки дров,

А на головi – вiдро!

22. СИНИЧКА

Синичко, синичко,

Маленька, прудка,

Ти крихти не їла,

Води не пила!

Тобi годiвничку

Повiсили ми.

Сюди прилiтай ти

посеред зими!

Ти вмiєш радiти

I крихтi на днi.

Вiд цього теплiше

Не серцi й менi!

23. СНІГУРІ

Червоні намистини

Розсипала зима.

Прикрасила калину –

Бо листя вже нема.

Червоні намистини

На сонці виграють

І ягоди калини

Пожадливо клюють.

А ми ще й годівничку

Повісили в дворі –

Злітайся, синички

Й прекрасні снігурі!

24. МИХАЙЛО ЛИТВИНЕЦЬ 

ГРУДЕНЬ

Уночі мороз поволі

Інеєм упав на шлях...

Спотикається на полі

Місяць грудень по грудках.

І тому такий він гнівний,

Дружить з вітром крижаним.

А хуртеча рівно-рівно

Засипає слід за ним.

Сипле сніг мов стеле килим,

Щоб за груднем із дібров

Тим рипучим снігом білим

Рік Новий до нас ішов.

25. ЛЕСЯ ХРАПЛИВА-ЩУР

В НАС НЕДІЛЯ

В нас: неділя. Школярі

На снігу та на дворі,

На льоду та на ставку

Чути пісню їх грімку.

Нині свято. Діточки

Взяли лещата й санки,

Прив'язали ковзани,

Їх не зловиш! — не гони!

Задзвонив великий дзвін;

Всіх у церкву кличе він.

Всі побігли, лиш стоїть

На горбку зі снігу дід.

26. ОКСАНА СЕНАТОВИЧ 

ВЕСЕЛИЙ СНІГ

Падав сніг, падав сніг —

для усіх, усіх, усіх:

і дорослих, і малих, і веселих, і сумних.

Всім, хто гордо носа ніс,

він тихцем сідав на ніс.

А роззяві, як на сміх,

залетів до рота сніг.

Вереді за комір вліз

і довів його до сліз.

А веселі грали в сніжки —

сніг сідав їм на усмішки

і сміявся з усіма: —

Ой зима, зима, зима!

27. АНАТОЛІЙ КАЧАН 

ГОСТІ ЗИМИ

Сиджу я біля підвіконня,

Коли дивлюся — у садку

На груші... яблука червоні

Аж на самісінькім вершку.

Та ось підкрався кіт-гульвіса,

На грушу глипнув, як сова,—

Червоні яблука знялися —

І полетіли! Ну й дива!

Взяв олівець я із пенала

І записав в календарі:

«Сьогодні вперше прилітали

До нас у гості снігурі».

28. ВАЛЕНТИНА КОЗАК 

НА КАЛИНІ, В ЗИМОВИЦЮ

На калині в зимовицю

Сіли вранці дві синиці.

Поміж гілочок стрибають —

Ягідок собі шукають.

Напились із ягід соку —

Заспівали на всі боки!

Не страшний мороз пташині,

Де зоріє жар калини!

29. ГРИЦЬКО БОЙКО 

КОВЗАНИ-ПУСТУНИ

Є у мене ковзани,

Ковзани-пустуни.

Тільки ранок наступає —

Вже на вулиці вони.

їм сподобавсь дуже лід —

Я ж спізнився на обід.

І мені сказала мама:

— Просто горе з ковзанами!

Отакі-то ковзани,

Ковзани-пустуни!

30. ПРОВАЛИВСЯ ПО КОЛІНА

— От на лижах я спустився!

Мчав, як тільки міг!

Та упав і провалився

По коліна в сніг...

А чого ж в снігу шапчина

Й очі повні сліз?

Проваливсь я по коліна...

Головою вниз!

31. НАДІЯ КИР'ЯН 

ЗИМОВІ СЛОВА

Зимове слово — сніг, зимове слово — білий

З'єднались, і навкруг сніжинки полетіли.

Зимове слово лід, і ковзанка, і шуба.

Зимове слово піч, пальто, мороз і груба.

І лижі, й ковзани, і теплі рукавички.

Зимові є пташки —це снігурі й синички.

А ще зимові є дві дівчинки Оксани,

Бо в їхніх іменах від нас сховались ... сани.

32. ЛІДІЯ КОМПАНІЄЦЬ 

У ЗАМЕТІЛЬ

Мете метелиця, мете,

Завіяла поріг.

На білу постіль снігову

Зимовий вечір ліг...

Дві мами тихо гомонять,

Схилившись до стола.

Ось фотографію якусь

Одна із мам взяла.

І тепла посмішка за мить

Уста торкнула їй:

—  Дивись: і тут вони удвох —

Твій Гнат та мій Андрій.

—  Як личить їм нова шинель!

А браві! А стрункі!

—  Ой, помужніли хлопчаки!

Ой, виросли синки!..

...А хлопці, про яких іде

Розмова в цій порі,—

Стоять в негоду, в заметіль

На чатах до зорі...

Спокійно спіть,

Живіть в добрі,

Дорослі та малі.

І ви, дбайливі матері,

В зав'юженім селі...

33. ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО 

СНІГУ, СНІГУ СИПЛЕТЬСЯ ДОВКОЛА

Снігу, снігу сиплеться довкола.

І садів травнева білизна.

Тільки плаче на морозі гола

Під холодним вітром бузина.

Тільки діти витягли санчата

 І, б'ючи підборами об сніг,

Мчать, веселі, весну зустрічати,

Розсипаючи щасливий сміх.

34. ВАДИМ СКОМАРОВСЬКИЙ 

ЧОМУ ЛЮТИЙ КОРОТКИЙ

Чи то жарт напівзабутий,

Чи одна із небилиць —

Тільки чув я, ніби Лютий

Довгий-довгий був колись.

Він у щапці-невидимці

Мандрував собі щодня

По дорозі, по стежинці,

Де не ступить — наче глиця

Стане вмить колючий сніг,

На льоту замерзне птиця

І впаде йому до ніг.

А дихне — ставки і ріки

Лід засклить аж до весни,

І поснуть, бува, навіки

Судаки, лящі, лини.

По горбах і кручах голих

Мерзнуть кози і зайці...

І забили тут на сполох

Побратими-місяці.

На узліссі просто неба

Раду скликали мерщій.

— Гріти землю швидше треба!

Загули навперебій.

Ну, а Лютий не зважає,

Все те байдуже йому,

Не припас, мовляв, тепла я,

Де ж тепер його візьму?

І сказали побратими:

— Це турбота не твоя,

Вахту Березень нестиме

Від сьогоднішнього дня.

... Чи то жарт напівзабутий,

А чи й вигадка, гляди,—

Тільки от говорять люди,

Що відтоді місяць Лютий

Став короткий назавжди.

35. АНДРІЙ М'ЯСТКІВСЬКИЙ 

СНІГ

В чистім полі порожньо,

Наче всюди борошно.

То ж не борошно, а сніг

На ріллі заснути ліг.

Зайки-побігайки

По снігу забігали.

Проліски блакитні,

Мабуть, сняться снігові.

36. ІВАННА САВИЦЬКА 

СНІГОВИЙ ДІД

Стеляться пухкі сніжинки,

Вже не видно ні стежинки,

Підождемо до обіда,

Снігового зліпим діда.

Швидко він готовий буде,

Аж здивуються всі люди,

І носатий і кирпатий

Буде дід той біля хати.

Щоб наш дід не простудився,

Від морозу не трусився,

Ми його вберемо в свиту,

Білу, теплу, сріблом шиту.

37. ВАЛЕНТИН БИЧКО 

ЗИМА

Дорога біла стелеться і краю їй нема.

Сніжок мете. Метелиця. Прийшла до нас зима.

Льодком тоненьким скована, спинилася ріка.

Повита тихим сном вона, весняних днів чека.

І ліс дріма. Безлистною верхівкою поник.

Над ним пісні висвистує лиш вітер-сніговик.

38. ПЕРШИЙ СНІГ 

Сніг пухнастий, наче вата,

Аж по ньому жаль ступати, -

Білий, чистий сніг...

39. Я ЛЕЧУ 

Я лечу, лечу, лечу -

Накатаюсь досхочу.

Все униз, униз, униз,

Мимо сосен і беріз.

Мимо сосен і беріз -

На галяві зупинивсь.

Я веду, веду, веду

Саночки на поводу -

Бо з гори санчата мчать,

А на гору не хотять.

 Джерела:

https://mala.storinka.org/%D0%B2%D1%96%D1%80%D1%88%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D1%83.html 

http://vydavnytstvo.plastscouting.org/

🙋Читати ще (натискай!): «Одуванчик из снежинок поднесёт к губам Зима…» Стихи для детей о зиме
«З Новим роком, браття милі!..» Вірші для дітей про Новий рік та Різдво
«Зима - немов античний храм…» Вірші українських поетів про зиму
«Кружась легко и неумело, снежинка села на стекло…» Стихи русских классиков о зиме
"Ой, хто, хто Миколая любить..." Молитва св. Николаю Чудотворцу (рос.)