Библиотекарю – в преддверии Нового года: книги-юбиляры 2017-го

Ни для кого не секрет, что каждый год насыщен разнообразными праздниками и памятными датами. Мы все помним о любимых праздниках - Новом годе, Рождестве, Пасхе - и  в то же время забываем, что различные компании, известные изобретения и даже книги также празднуют свои юбилеи.  В преддверии Нового, 2018-го, года «Читалка» предлагает библиотекарям и остальным буквоедам пересмотреть список книг, чей юбилей выпадает на уходящий 2017-й: не обошли ли вы своим вниманием эти произведения? Еще не поздно наверстать упущенное – эти книги того стоят.

Итак:

·       Самым молодым в списке является «Домовенок Кузя» Т.И. Александровой. В грядущем году он отпразднует 45 лет.

·       На десяток старше произведения Давыдычева Л.И. «Многотрудная, полная невзгод и опасностей, жизнь Ивана Семёнова, второклассника и второгодника» и Медведева В. В.«Баранкин, будь человеком!»

·       Еще пять лет нужно набросить «Туманности Андромеды» Ефремова И.и «Чудаку из 6-Б» Железникова В. К.

·       65 лет исполняется произведению культового писателя Э. Хэмингуэя «Старик и море». Оно ловит в свои сети современных людей, независимо от их интересов и образа жизни.

·       «Дневнику Анны Франк» Франк А. и «Повести о настоящем человеке» Полевого Б.Н. исполнится 70 лет.

·       Сент-Экзюпери А. славится своим «Маленьким принцем» уже 75 лет.

·       80-летие отметят «Рассказ о неизвестном герое» Маршака С. Я.и «Хоббит, или Туда и обратно» Толкина Дж. Р. Р.

·       На пять лет старше предыдущих произведений роман Шолохова М. А.«Поднятая целина».

·       Уже 90 лет захватывает читателей «Республика ШКИД» Белых Г. и Пантелеева Л., «Почта» Маршака С. Я.

·       К 95 юбилею подошли сразу несколько произведений: Сабатини Р.«Одиссея капитана Блада», Чуковский К. И. «Мойдодыр» и «Тараканище», Шпенглер О. «Закат Европы».

·       100 лет несколько поколений читает «Крокодила» К. И. Чуковского.

·       «Воробьишко» М. Горького, роман «Финансист» Т. Драйзера, первый сборник стихов «Вечер» А.А. Ахматовой, роман «Затерянный мир» А. Конан-Дойла отпразднуют свое 105-летие.

·       110 лет назад состоялась премьера лирической драмы А. Блока«Балаганчик»

·       На пять лет раньше была написана«Собака Баскервиллей» А. Конан-Дойла и «Питер кролик» Поттер Б.

·       120 лет со дня своего создания отметит «Овод» Э. Войнич, «Аленушкины сказки» Д.Н. Мамин-Сибиряка, «Дракула» Б. Стокера, «Человек-невидимка» Г. Уэллса.

·       125 лет мир увидел «Детство Темы» Гарин-Михайловского Н. Г.

·       На пять лет старше оказалась «Каштанка» А.П. Чехова.

·       М. Твен создалась историю о двух таких разных и в то же время похожих мальчиков «Принц и нищий» 135 лет тому назад.

·       145-летие отметят сразу два произведения Л.Н. Толстого «Азбука» и «Кавказский пленник», а также роман Ж. Верна «Вокруг света за 80 дней» и рассказы Н.П. Вагнера «Сказки кота Мурлыки».

·       150-й день рождения будут праздновать «Дети капитана Гранта» Ж.Верна, «Преступление и наказание»Ф.М. Достоевского, «Легенда об Уленшпигеле» Костера де Ш.

·       До 155-летия добрались «Отверженные» В. Гюго, «Саламбо» Г. Флобера, «Отцы и дети» И.С. Тургенева.

·       165 лет отпразднуют «Хижина дяди Тома» Г. Бичер Стоу, «Детство» Л.Н. Толстой, «Муму», М.С. Тургенев.

·       За 170 лет перевалило таким произведениям: «Мёртвые души» Гоголя Н. В., «Обыкновенная история» Гончарова И.А., «Записки охотника» Тургенева И. С.

·       180-летний барьер возьмут произведения А.С. Пушкина «Анчар», «Дубровский» и замечательная сказка о любви и трудностях на ее пути Салтана и Лебеди, а также романы М.Ю. Лермонтова «Бородино» и «Смерть поэта», сказка Х.К. Андерсена «Новый наряд короля».

·       190 лет назад Гауф Ф. написал известнейшую сказку «Карлик Нос».

·       205 лет проходит с того дня, когда дети всего мира читают и любят сказки братьев Гримм. В частности, именинниками станут «Золотой гусь», «Король-Лягушонок, или Железный Генрих», а также первая часть сборника «Детские и семейные сказки».

·       Истории Ш. Перро открывают удивительный мир сказки уже 320 лет.

·       Настоящим рекордсменом является книга древнегреческого математика Эвклида «Начала», которой в 2017 году исполняется 535 лет.

Все перечисленные книги-юбиляры 2017-го стали весомым вкладом в развитие литературы, поэтому их по праву называют мировой классикой.

 Источник: http://2017god.com/knigi-yubilyary-2017-goda/

Читать еще: 

http://schoolbibliobalakovo.blogspot.com/2016/05/2017-470-1547-300.html

http://bolshe.berestovica.edu.by/ru/main.aspx?guid=45261

Когда чтение - праздник души. 10 книг, от которых становишься добрее:

https://bookwoed.blogspot.com/2017/08/10.html

На заметку книголюбам: о самых полезных сайтах для любителей чтения:

https://bookwoed.blogspot.com/2017/09/blog-post_9.html

Библиотекарю: семь книг о любви к чтению:

https://bookwoed.blogspot.com/2017/09/blog-post_96.html

Что почитать? Восемь книг, которые помогут лучше понять историю Украины:

https://bookwoed.blogspot.com/2017/08/blog-post_27.html

«Там, где торжествует серость, к власти всегда приходят чёрные»: 20 цитат из книг братьев Стругацких

Сегодня ко мне в руки попал томик братьев Стругацких. Раскрыла и начала читать, как всегда, с середины. И конечно же, наткнулась на удивительно верные, на мой взгляд,  утверждения. Как вам такое: «Там, где торжествует серость, к власти всегда приходят чёрные» или «Целыми неделями тратишь душу на пошлую болтовню со всяким отребьем, а когда встречаешь настоящего человека, поговорить нет времени» («Трудно быть богом»)?

                                              Об авторах

Напомню: Аркадий и Борис Стругацкие известны как главный литературный дуэт XX века, фантасты, книги которых восхищают не одно поколение читателей. Их произведения экранизированы многими знаменитыми режиссерами: Андреем Тарковским, Алексеем Германом, Александром Сокуровым и др.

Еще до войны старший из братьев, Аркадий Натанович, начал писать фантастическую прозу. Его первая повесть «Находка майора Ковалёва», к сожалению, была утеряна во время блокады. Борис Натанович пришел в литературу в начале 50-х, а уже в конце десятилетия, в 1959-м, была опубликована первая совместная книга братьев Стругацких — «Страна багровых туч».
Позже Аркадий Натанович вспоминал, что «Страну...» они начали писать только потому, что поспорили с его женой, Натальей Ильиничной. Эта повесть, ее продолжения («Путь на Амальтею» и «Стажёры»), а также рассказы из сборника «Шесть спичек» составили цикл произведений о Мире Полудня — вселенной будущего, жители которой наделены чертами лучших современников писателей.
Некоторое время произведения братьев-писателей соответствовали канонам соцреализма, но уже в 1963 году вышла их повесть «Далекая Радуга», где авторы впервые поставили вопрос о нравственном выборе человека в ситуации, когда на весах судьбы «плохое» и «очень плохое». Сильнее этот мотив развился в произведении «За миллиард лет до конца света». 
Вышедшая в 1964-м повесть «Трудно быть богом» стала манифестом поколения шестидесятников и эпитафией Оттепели. В черновиках и письмах братьев, а также в набросках к первому сценарию фильма Алексея Германа видно, как Румата из беспечного весельчака-богатыря превращается в трагического персонажа. Еще одной пророческой вещью стали «Хищные вещи века», где картину радужного будущего Мира Полудня окончательно заменила антиутопическая вселенная, герои которой - типичные представители общества потребления.
Братья шли по пути усложнения своей прозы и отказа от романтических идей молодости. Искрящаяся юмором повесть «Понедельник начинается в субботу» была продолжена едкой сатирической «Сказкой о Тройке». Даже Мир Полудня изменился, в семидесятые его продолжили повести «Обитаемый остров», «Малыш» и «Парень из преисподней». Каждая из них до сих пор актуальна и может многому научить нынешних читателей.                                                          

Их высказывания о жизни

«Читалка» подобрала для вас 20 цитат из повестей и рассказов братьев Стругацких, мы надеемся, что высказывания знаменитых писателей принесут вам не только удовольствие, но и заставят задуматься о том, не сбылись ли опасения писателей по поводу будущего:

• ·       «Там, где торжествует серость, к власти всегда приходят чёрные» («Трудно быть богом»)
• ·       «Восемьдесят три процента всех дней в году начинаются одинаково: звенит будильник» («Понедельник начинается в субботу»)
• ·       «Целыми неделями тратишь душу на пошлую болтовню со всяким отребьем, а когда встречаешь настоящего человека, поговорить нет времени» («Трудно быть богом»)
• ·       «Я иногда спрашиваю себя: какого черта мы так крутимся? Чтобы заработать деньги? Но на кой черт нам деньги, если мы только и делаем, что крутимся?» («Пикник на обочине»)
• ·       «Зло неистребимо. Никакой человек не способен уменьшить его количество в мире. Он может несколько улучшить свою собственную судьбу, но всегда за счет ухудшения судьбы других. И всегда будут короли, более или менее жестокие, бароны, более или менее дикие, и всегда будет невежественный народ, питающий восхищение к своим угнетателям и ненависть к своему освободителю.» («Трудно быть богом»)
• ·       «Страшное дело, почему это нам нравится, когда нас хвалят? Денег от этого не прибавится. Славы? Какая у нас может быть слава? «Он прославился: теперь о нем знали трое». Ну, скажем, четверо, если считать Бейлиса. Забавное существо человек!.. Похоже, мы любим похвалу как таковую. Как детишки мороженое» («Пикник на обочине»)
• ·       «...Раб гораздо лучше понимает своего господина, пусть даже самого жестокого, чем своего освободителя, ибо каждый раб отлично представляет себя на месте господина, но мало кто представляет себя на месте бескорыстного освободителя» («Трудно быть богом»)
• ·       «Слушайте, книги, а вы знаете, что вас больше, чем людей? Если бы все люди исчезли, вы могли бы населять землю и были бы точно такими же, как люди. Среди вас есть добрые и честные, мудрые, многознающие, а также легкомысленные, пустышки, скептики, сумасшедшие, убийцы, растлители, дети, унылые проповедники, самодовольные дураки и полуохрипшие крикуны с воспалёнными глазами. И вы бы не знали, зачем вы…» («Улитка на склоне»)
• ·       «А чем вы занимаетесь?» — спросил я. «Как и вся наука, — сказал горбоносый. — Счастьем человеческим». («Понедельник начинается в субботу»)
• ·       «Делам надо поклоняться, а не статуям. А может быть, даже и делам поклоняться не надо. Потому что каждый делает, что в его силах. Один — революцию, другой — свистульку. У меня, может, сил только на одну свистульку и хватает, так что же я — говно теперь?» («Град обреченный»)
• ·       «Человек — не природа, он не терпит пустоты. Оказавшись в пустоте, он стремится ее заполнить. Он заполняет ее видениями и воображаемыми звуками, если не в состоянии заполнить ее чем-нибудь реальным» («Малыш»)
• ·       «Нет ничего дороже времени, подумал он. Час стоит жизни, день бесценен» («Трудно быть богом»)
• ·       «Сказали мне, что эта дорога меня приведёт к океану смерти, и я с полпути повернул обратно. С тех пор всё тянутся передо мною кривые глухие окольные пути…» («За миллиард лет до конца света»)
• ·       «Останемся гуманными, всех простим и будем спокойны, как боги. Пусть они режут и оскверняют, мы будем спокойны, как боги. Богам спешить некуда, у них впереди вечность» («Трудно быть богом»)
• ·       «Детей бить нельзя. Их и без тебя будут всю жизнь колотить кому не лень, а если тебе хочется его ударить, дай лучше по морде самому себе, это будет полезней» («Желание странного»)

• ·       «Никакие открытия не стоят одной-единственной человеческой жизни. Рисковать жизнью разрешается только ради жизни» («Стажеры»)
• ·       «... Тысячи людей, поражённых страхом на всю жизнь, будут беспощадно учить страху своих детей и детей своих детей» («Трудно быть богом»)
• ·       «Глянуть смерти в лицо сами мы не могли, нам глаза завязали и к ней привели...» («За миллиард лет до конца света»)

• ·       «Некогда в наше время любить: автобусы переполнены, в магазинах очереди, ясли на другом конце города, нужно быть очень молодым и очень беззаботным человеком, чтобы оказаться способным на любовь. А любят сейчас только пожилые пары, которым удалось продержаться вместе четверть века, не потонуть в квартирном вопросе, не озвереть от мириад всеразъедающих мелких неудобств, полюбовно поделить между собой власть и обязанности» («Хромая судьба»)
• ·       «Знаешь, — сказал он, — в известном смысле предки всегда богаче потомков. Богаче мечтой. Предки мечтают о том, что для потомков рутина. Ах, Шейла, какая это была мечта — достигнуть звезд! Мы всё отдавали за эту мечту. А вы летаете к звездам, как мы к маме на летние каникулы. Бедные вы, бедные!» («Полдень, XXII век»)
• ·       «До чего же в наше время сложно устроиться таким образом, чтобы хоть на неделю, хоть на сутки, хоть на несколько часов остаться в одиночестве!» («Отель “У погибшего альпиниста”»)
• ·       «Надо было менять всё. Не одну жизнь и не две жизни, не одну судьбу и не две судьбы — каждый винтик этого смрадного мира надо было менять...» («Пикник на обочине»)

• ·       «Увидеть и не понять — это всё равно, что придумать. Я живу, вижу и не понимаю, я живу в мире, который кто-то придумал, не затруднившись объяснить его мне, а, может быть, и себе. Тоска по пониманию. — Вот чем я болен — тоской по пониманию». («Улитка на склоне»)
• ·       «Когда человек что-нибудь делает, он всегда делает это для себя. Может быть, и существуют на свете совершенные эгоисты, но уж совершенных альтруистов не бывает» («Хищные вещи века»)
• ·       «Забавно, однако. Вот мы совершенствуемся, совершенствуемся, становимся лучше, умнее, добрее, а до чего все-таки приятно, когда кто-нибудь принимает за тебя решение...» («Далекая радуга»)

Дорогие друзья! Поделитесь с «Читалкой» вашими любимыми афоризмами! Наши комментарии для вас всегда открыты.

Источник: https://eksmo.ru/entertaining/20-tsitat-iz-proizvedeniy-bratev-strugatskikh-ID5585362/

«Слава Богові за все!» 26 листопада - День святителя Іоанна Золотоустого

Св. Іва́н Золотоу́стий (Іоа́н Золотоу́ст) відомий як один із засновників Константинопольського патріархату, патріарх Константинопольський, вселенський учитель,  блискучий оратор, адвокат і релігійний полеміст.
Його постать виділяється серед низки непересічних мислителів й проповідників східнохристиянської Церкви надзвичайною колоритністю. Свого часу діячу були надані почесні титули: «вселенський учитель» і «золотоустий»; останній титул був отриманий святим за надзвичайне красномовство та офіційно закріплений Церквою на Халкідонському соборі у V сторіччі. Понині у церквах правиться літургія Івана Златоустого.

Святитель Іван відомий не лише віруючим християнам, його спадщиною цікавляться, захоплюються навіть світські науковці, літератори, а останні його слова на цьому світі: «Слава Богові за все!», сказані у вигнанні та страшних фізичних муках, стали справжнім символом віри та незламності.

Народження та ранні роки

Іван Золотоустий, народився 347 року в Антіохії (тодішній столиці Сирії) на Сінгонській вулиці, де, за переказами, певний час жив апостол Павло. У той час близько половини з 200 тисяч антіохійців вважали себе християнами. Батьки Золотоустого також сповідували християнство; батько Івана був значним воєначальником, але помер, коли він був ще дитиною, тому виховувала майбутнього святого мати — Анфуса. Вона всю себе присвятила синові, а головне, вона розуміла важливість навчання. Оскільки у той час, за розпорядженням імператора Юліана, у християнських школах заборонялося викладання вищих наук, вона змушена була віддати Івана на навчання до язичницьких вчителів, перед тим виховавши в синові любов до своєї віри та посіявши у його душі знання Священного Писання.

Навчання риториці

Коли Івану виповнилося шістнадцять років, його вчителем став знаменитий учитель красномовства, софіст Ліваній.

Ліваній свого часу риторичну освіту здобув в Афінах, викладав у Константинополі, а його працями захоплювався навіть імператор. Існує переказ, ніби великий античний красномовець, уже на смертному одрі зізнався, що назвав би Івана своїм наступником, якщо б його не «вкрали» християни. Риторська освіта в ті часи була майже тотожною юридичній освіті.

Золотоустий не був сліпим учнем. Він інакше підійшов до мистецтва краси слова. «Святе Письмо не прагне до краси слів або їх поєднання, воно має в собі Божественну благодать, яка повідомляє блиск і красу словам його», — зауважував він. Уже з цієї цитати видно (не кажучи про глибинний аналіз текстів промов), що Іван засвоївши всю класичну, та, до певної міри, на той час схоластичну систему вміння добре говорити, змістив акценти та запропонував свій підхід до цього виду мистецтва. По-перше, він повністю відкидав, коли на перше місце ставилася форма побудови речень і тексту. Для нього важливішим є не чіткий розрахунок, а «Божественна благодать», тобто замість раціонального виступає уперед інтуїтивне, підсвідоме, ірраціональне. Отож і не дивно, що Золотоустий, ставши єпископом, сприймав свій талант до красномовства лише як засіб нести до людей Слово Боже. Майже всі численні праці його, які дійшли до наших днів є усними виступами, записаними стенографами та відредаговані автором. УРосійській імперії 1898 року було здійснене повне видання творів Івана Золотоустого, яке нараховувало дванадцять томів.

Адвокатська практика

Двадцятирічний святитель, закінчивши курс навчання, не одразу пішов шляхом служіння Богові — він зайнявся адвокатською практикою. На той час ця професія, для людини, що володіла словом і мала амбіції, давала змогу легко досягнути успіху. Серед отців Церкви, які пройшли такий же шлях були: Василь Великий і Амвросій Медіоланський.

«Це зайняття одразу ввело Івана у бурхливу круговерть життя, і він став обличчям до того світу неправди, підступів, образ і поневолень, ворожості та брехні, сліз і злорадств, із яких складається звичайне життя людей і яких він не знав у мирному домі своєї благочестивої матері. Це зворотний бік життя, хоча й був чужим його незіпсованій душі, одначе дав йому можливість познайомитися з тією прірвою неправди і пороків, яка часто прикривається брехнею та лицемірством, але на суді виступає у всій своїй потворності, і ця саме суддівська діяльність і дала Іванові пізніше можливість змальовувати пороки з такою нещадністю, яка, оголюючи їх у всій мерзотності, тим самим породжувала невимушену відразу до них. Адвокатство, разом із тим, привчило його до публічного ораторства, і він зразу виявив на цій ниві такі блискучі успіхи, що ним захоплювався його старий учитель Ліваній. Молодого адвоката, вочевидь, очікувало блискуче майбуття: його ораторство здобувало йому широку популярність, яка давала йому великі кошти, разом із тим відкривало дорогу до вищих державних посад», — так пишуть про цей період життя Золотоустого дослідники. Вони навіть не приховують, що тоді майбутній святий міг регулярно разом із друзями відвідувати цирк, інші видовища, вести не надто благочестивий спосіб життя.

Відомий факт, що Ліваній, читаючи ще школярські промови Івана не втримався та вигукнув: «Щасливі імператори, що царюють в такий час, коли світ володіє таким дивовижним письменником» і додав, що його учень у промові «з мистецтвом судового слова поєднав силу ораторських доказів»!

Рішення про прийняття чернецтва

Після кількох років адвокатської практики Іван твердо вирішив змінити світський одяг на чорне вбрання християнина. Сталося це під впливом його товариша дитинства — Василя, який був ченцем. Пізніше, у своїй відомій книзі «Про священство» він так згадував свого приятеля, що зумів вплинути на його вибір: «Багато було у мене друзів, щирих і вірних, які знали та непорушно дотримувалися законів дружби, але з багатьох один перевищував всіх інших любов'ю до мене. Він завжди був спільним супутником моїм: ми вчилися одними наукам і мали одних і тих учителів; з однаковим бажанням і ревністю займалися красномовством і однакові мали бажання, що витікали з однакових занять».

Прийняття хрещення

Під впливом праведного життя свого друга Золотоуст відкрив і для себе церковний світ. Прийнявши хрещення у двадцять два роки (близько 370 року), Іван назавжди зв'язав себе з Церквою та служінням Богові та людям. Він закрився в будинку матері та постійно молився. Колишній красномовець узяв на себе навіть обітницю утримання від розмов. Бажаючи ще більше наблизити душу до Бога, Золотоустий провів близько шести років спершу пустельником, а потім живучи в печері, де упокорював тіло та безперестанно молився. По поверненню до рідної Антіохії, єпископ Мелетій рукопоклав Івана у дияконський сан, а коли йому виповнилося 39 років він був висвячений у пресвітери. Тоді ж Іван став відомий пастві, як церковний оратор, бо до того звертався до неї з роздумами на релігійні теми тільки письмово. На свою шалену популярність як проповідника він реагував стримано, кажучи: «Не потрібні мені ні оплески, ні хвилювання, ні вигуки. Одного бажаю: аби, слухаючи безмовно, виконували мовлене. Це для мене оплески, це для мене похвала»

Висвячення в архиєпископи

26 лютого 398 року Іван був висвячений патріархом Александрійським Феофілом у храмі Святої СофіїЦаргородської у сан архієпископа Константинопольського. Він не бажав цього підвищення та не хотів розлучатися зі своєю батьківщиною. Знаючи це, сановники імператора Аркадія, який прагнув бачити на патріаршому престолі чудового оратора, виманили Івана за місто під приводом відвідання святих місць, посадили в колісницю та проти волі привезли до столиці, де Аркадій особисто у багряній палаті імператорського палацу, повідомив свою волю.

Іоан Золотоустий в сані Константинопольського патріарха

У Константинополі правління на найвищому церковному престолі імперії Золотоустий почав із радикальних кроків, обумовлених його любов'ю до аскетичного способу життя. За свідченням історичних джерел, він наказав винести з багатих патріарших покоїв (їх розкіш пов'язувалася з загальним прагненням візантійців до блиску): килими, коштовні меблі, різні прикраси та продати їх. На отримані гроші побудував дві лікарні, а що залишилося — роздав жебракам і знедоленим. Такі реформи тодішньою константинопольською верхівкою сприймалися неоднозначно, передусім вона бачила в нововведеннях загравання патріарха з біднотою. Крім того, Іван постійно докучав заможній частині імперської столиці критичними, гострими проповідями, в яких засуджував їх пишний спосіб життя та закликав дбати про своїх знедолених братів у вірі. Особливо його зауваження були направлені на придворних дам, які з'являлися до храму на службу Божу нафарбованими та просто потопали у прикрасах. Він викривав за неправедний, з погляду Християнства спосіб життя, навіть імператрицю Євдоксію, що мала сильний вплив на імператора. Дійшло до того, що частина єпископів Церкви (тієї партії, що була незадоволена рішучою політикою Золотоустого з очищення Церкви та наведенню у її житті порядку), за підтримки імператриці, провела Собор в Дубі (передмісті Халкідона), на якому позбавила його сану патріарха. Народ тоді захистив улюбленого пастиря, прийшовши під мури імператорського палацу. Влада, боячись народного гніву, повернула святителя та скликала Собор у Константинополі, де відмінила всі постанови Собору в Дубі.

Арешт, вигнання та смерть святого

Мир запанував ненадовго, вже через деякий час імператриця Євдоксія знову зібрала невдоволених єпископів на Собор, які вимагали від імператора, щоб той своєю владою змістив патріарха. Зрештою, його заточили під домашній арешт, який він напередодні Пасхи порушив, аби хрестити новонавернених. Це ще більше розгнівило владу та дало підстави 9 червня 404 року арештувати та вислати його з міста. Спершу місцем його перебуванням влада визначила містечко Кукуз у Малій Вірменії. Здоров'я Івана було підірване, і під час конвоювання до чергового пункту заслання (Піфіунт, чи Піціус, як тоді називалася Піцунда) він помер 14 вересня (за старим стилем) 407 року у страшних фізичних муках, але сильний духом із словами на устах: «Слава Богові за все!» Святий Іван Золотоустий, як твердять дослідники його життя, був єпископом 9 років і майже 7 місяців, із яких 3 роки та 3 місяці провів у вигнанні. Місцем його смерті вважається Комани Понтійські (біля сучасного с. Гюменек коло м. Токат, Туреччина), Понт.

Повернення нетлінних мощей до Константинополя

437 року жителі Константинополя, разом із тодішнім патріархом Проклом, зажадали повернути мощі архієпископа Івана Золотоустого до столиці. Тоді імператором Візантії був уже син Євдоксії — Федосій. Він підтримав ідею повернення тіла святого та разом із сенатом вийшов зустріти царську колісницю з ним. Федосій зняв із себе всі відзнаки імператорської влади та підійшовши до священного тіла архієпископа покрив його своєю порфірою. Він звернувся до Золотоустого з молитвою, просячи простити його матір і батька. Під час зруйнування Константинополя латинянами, мощі Івана Золотоустого були переправлені до Риму, де зберігаються й донині.

Характеристика поглядів святителя

Характеризуючи його, як церковно-суспільного діяча, насамперед слід відзначити, що діяльність, ведена ним, завжди була надзвичайно соціальною. Дехто, характеризуючи погляди, називає Золотоустого соціалістом у сучасному європейському розумінні цього слова. Він не був лише внутрішньоцерковним філософом, замкненим на тонкощах догматики; погляди архієпископа стосувалися і суспільних речей. Іван усе своє життя залишався місіонером, звертався до людей поза стінами храму. Святитель якось навіть сказав, що якщо «не можна бути благочестивим, живучи в місті, то невелика честь християнським уставам, коли потрібно для них покинути місто та бігти до пустелі».

Доречно зауважити, що коли говориться про «ідеї» Золотоустого, то слід мати на увазі думку багатьох дослідників його життя про те, що він не був самостійним мислителем у царині християнської догматики, яка в той час ще продовжувала формуватися. Святитель тільки розвивав, поглиблював і популяризував розроблені концепції. Можна з упевненістю говорити про значний вплив проповідництва Золотоустого на розвиток європейської правової та політичної думки, особливо її гуманістичної складової. Саме в такому контексті можна шукати рецепцію його поглядів. Науковцям відомо, що у ставленні до земної влади Церква, за переконанням Золоустого, повинна мати дві функції: опікати бідних і нещасних (ця тема набула особливого поширення в його працях у останній період життя) і закликати державну владу, керівну верхівку суспільства жити за заповідями Божими. Він безкомпромісно вказував імператору та керівникам Візантії на всі моменти, коли вони діяли всупереч вченню Христа та закликав добровільно уникати всіх матеріальних надмірностей, дбаючи про бідних і таких, які потребують допомоги. Так само беззастережно боровся Золотоустий за те, щоб Церква максимально виконувала свої земні функції, як глава Константинопольської церкви, слідкував за тим, аби поведінка духовенства відповідала покликанню. Іван Золотоустий, ставши ченцем, а пізніше й Константинопольським патріархом, завжди залишався за своєю суттю адвокатом, тобто захисником. Він був свідомий свого високого покликання захищати бідних перед багатими, а тих й інших у молитвах перед Богом.

Джерело: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BE%D0%B0%D0%BD%D0%BD_%D0%97%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%83%D1%81%D1%82

Нет посредников между Богом и человеком, кроме Иисуса. 10 фактов из Библии, которые церковь пытается от нас скрыть:

https://bookwoed.blogspot.com/2017/11/10.html

Научные молитвы»: из книги Джозефа Мэрфи “Магическая сила разума”:

https://bookwoed.blogspot.com/2017/11/blog-post_3.html

21 ноября - День Архистратига Михаила: https://bookwoed.blogspot.com/2017/11/21_21.html